Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 2 листопада 2010 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок апеляційного суду Хмельницької області від 28 липня 2010 року,

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Мукачево Закарпатської

області, такого, що не має судимості

в силу ст. 89 КК України,

було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України на нього покладено обов’язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з’являтися для реєстрації.

Постановлено стягнути із ОСОБА_5 на користь:

потерпілого ОСОБА_6 - 4886 грн 65 коп матеріальної шкоди;

потерпілої ОСОБА_7 – 500 грн матеріальної шкоди;

потерпілого ОСОБА_8 – 203 грн матеріальної школи;

Управляння праці та соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації – 9030 грн матеріальної шкоди;

судові витрати у сумі 2392 грн 88 коп.

У справі вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

Як визнав суд, ОСОБА_5 у період часу з 17 години 15 травня до 7 години 20 хвилин 18 травня 2009 року, за попередньою змовою з невстановленими особами, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, через вікно проник у приміщення Управляння праці та соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації, що по АДРЕСА_1, звідки таємно викрав майно Управляння праці та соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації (комп’ютери та аксесуари до нього) на загальну суму 11 500 грн, а також особисте майно потерпілих: ОСОБА_9 на загальну суму 5173 грн 65 коп, ОСОБА_7 на суму 500 грн, ОСОБА_8 на суму 463 грн.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляцією потерпілого ОСОБА_9, апеляційний суд Хмельницької області скасував вирок щодо ОСОБА_5 у частині призначеного покарання і постановив свій вирок від 28 липня 2010 року, яким за ч.3 ст. 185 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а в решті вирок суду залишив без зміни.

На цей вирок засуджений ОСОБА_5 подав касаційну скаргу та доповнення до неї і просить змінити вирок апеляційного суду у зв’язку із неправильністю кваліфікації його дій та суворістю покарання. Вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України та з урахуванням даних про його особу пом’якшити покарання. Також вказує про не зарахування в строк відбуття покарання часу перебування під вартою у ході досудового слідства та судового розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_5 про підтримання касаційної скарги, думку прокурора Шевченко О.О. про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у крадіжці майна Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації, потерпілих: ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, із проникненням до приміщення, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стверджений доказами, котрим суд дав належну оцінку і є правильним.

Твердження ОСОБА_5 про те що він не проникав до приміщення та неправильну кваліфікацію його дій не заслуговують на увагу.

Зі справи видно, що ОСОБА_5 у ході судового розгляду не оспорював фактичні обставини справи, повністю визнавав себе винним у проникненні за попередньою змовою з іншими особами до приміщення Управляння праці та соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації та викрадення майна.

Крім того, винність ОСОБА_5 стверджується й послідовними показаннями потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, працівників управляння праці та соціального захисту населення, щодо викраденого майна.

Показання потерпілих та свідків повністю узгоджуються з даними, що є: у протоколі огляду місця події, протоколі добровільної видачі ОСОБА_5 викраденої комп’ютерної техніки, протоколі відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_5

Вартість викраденого майна підтверджена висновками товарознавчих експертиз.

З огляду на наведене, вважати, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, немає підстав.

Таким чином злочинні дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України.

Що стосується покарання, обраного апеляційним судом, то воно відповідає тяжкості злочину, даним про особу винного і визначено з урахуванням усіх обставин, що пом’якшують покарання. Зокрема апеляційний суд належним чином дослідив дані, що характеризують ОСОБА_5, урахував як щире каяття, так і активне сприяння у розкритті злочинів, позитивні характеристики, тобто всі ті обставини, на які посилається засуджений у касаційній скарзі, і визначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.3 ст. 185 КК України. Враховано й суспільну небезпечність вчиненого злочину. Своє рішення про призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі апеляційний суд у відповідності з вимогами ст. 65 КК України належним чином умотивував і колегія суддів знаходить це рішення переконливим. У даному випадку призначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для пом’якшення покарання, у тому числі й застосування ст. 69 КК України, колегія суддів не знаходить.

Доводи ОСОБА_5 щодо зарахування в строк відбуття покарання часу перебування під вартою у ході досудового слідства та судового розгляду справи заслуговують на увагу, але це питання вправі вирішити суд, що постановив вирок, у порядку, передбаченому ст. ст. 409, 411 КПК України. Тому колегія суддів вважає за необхідне запропонувати суду належним чином вирішити питання про зарахування в строк відбуття покарання час перебування ОСОБА_5 під вартою.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для зміни чи скасування вироку, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів,

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Хмельницької області від 28 липня 2010 року щодо нього – без зміни.

Запропонувати суду в порядку, передбаченому ст. ст. 409, 411 КПК України вирішити питання про зарахування в строк відбуття покарання час перебування ОСОБА_5 під вартою.