Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 02 листопада 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок апеляційного суду міста Києва від 11 червня 2010 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

вироком Деснянського районного суду міста Києва від 22 грудня 2009 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку міста Києва, мешканку АДРЕСА_1, громадянку України, таку, що не має судимості,

засуджено за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з розпорядженням матеріальними цінностями, строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання навчання, роботи, періодично з'являтися туди для реєстрації;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженку міста Вознесенська Миколаївської області, мешканку міста Києва, громадянку України, таку, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 367 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки, без штрафу.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, навчання, роботи, періодично з'являтися туди для реєстрації.

Постановлено стягнути із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" на відшкодування матеріальної шкоди 381 522 гривні 65 копійок.

ОСОБА_5 визнано винною у тому, що вона, будучи матеріально-відповідальною особою – касиром-операціоністом 1-ої категорії відділення групи А в філії "Розрахункового Центру ПриватБанк" відділення № 38, розташованого на вулиці Драйзера, 4 в місті Києві, у період з 26 травня по 24 липня 2009 року незаконно привласнила грошові кошти: 260 661 гривню 21 копійку, 11 197 доларів США, що становило 85 321 гривню 14 копійок, 3 350 єврів, що у перерахунку на національну грошову одиницю відповідало 35 811 гривням, а всього заволоділа грошима на загальну суму 381 793 гривні 85 копійок, що є особливо великим розміром.

ОСОБА_6 визнано винною у тому, що вона, будучи службовою особою – керівником відділення № 38 філії "Розрахункового Центру ПриватБанк", розташованого на вулиці Драйзера, 4 в місті Києві, упродовж часу з 26 травня по 26 червня 2009 року несумлінно ставилася до виконання своїх обов’язків по здійсненню звірки відповідності касового залишку з даними балансу, що призвело до привласнення ОСОБА_5 грошей філії на загальну суму 381 793 гривні 85 копійок та спричинило тяжкі наслідки.

Задовольняючи апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, апеляційний суд міста Києва своїм вироком від 11 червня 2010 року скасував вирок місцевого суду в частині міри покарання і постановив новий, яким ОСОБА_5 засудив за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з розпорядженням матеріальними цінностями, строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, навчання, роботи, періодично з'являтися туди для реєстрації. ОСОБА_6 засудив за ч. 2 ст. 367 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки, без штрафу. На підставі ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, навчання, роботи, періодично з'являтися туди для реєстрації. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати судові рішення у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особам засуджених внаслідок м’якості. Вважає, що суд не врахував належність злочину, скоєного ОСОБА_5, до особливо тяжких, а ОСОБА_6 – середньої тяжкості. Не надав значення сумі завданих збитків, які ОСОБА_5 не відшкодувала. Наголошує на тому, що суд належним чином не мотивував рішення про можливість звільнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, у зв’язку із чим постановив щодо них невиправдано м’який вирок.

Заслухавши доповідача, прокурора Ковтун Н.Я., яка підтримала касаційне подання і просила скасувати судові рішення із наведених у поданні підстав, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 365 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції. Вихід за ці межі можливий за умови, якщо розгляд апеляції дає підстави прийняти рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли.

Як убачається з матеріалів справи, дійсність яких в касаційному поданні не оспорюється, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, у своїй апеляції просив змінити вирок місцевого суду в частині звільнення на підставі ст. 75 КК України засуджених ОСОБА_5 і ОСОБА_6 від відбування призначеного їм додаткового покарання з випробуванням. Але при цьому з посиланням на ту ж правову підставу не просив скасувати рішення про звільнення засуджених від відбування призначеного їм основного покарання. Також в апеляції не містилося прохання скасувати чи змінити вирок з інших підстав, зокрема, з тих, що зазначені у касаційному поданні. У взаємозв’язку зі сказаним, слід зазначити, що прокурор, який подав апеляцію, під час судових дебатів просив застосувати до засуджених положення ст. 75 КК України.

Виходячи із означеного обсягу перевірки справи, а також за відсутності підстав для скасування чи зміни вироку у рамках оскарженої частини вироку, апеляційний суд, дотримуючись принципу диспозитивності, розглянув апеляцію прокурора й ухвалив відповідне рішення.

Таке рішення суду є законним і обґрунтованим, оскільки не містить даних, які б об’єктивно стверджували протилежне.

Наведені в касаційному поданні доводи не спростовують висновків суду, позаяк стосуються обставин, які не були предметом апеляційного розгляду й відповідно до закону не могли і за даних обставин справи не можуть слугувати підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, пунктом 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

вирок апеляційного суду міста Києва від 11 червня 2010 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, – без задоволення.