Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні 30 липня 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 1 липня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця м. Рівне, раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 36-5 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Прийнято рішення про відмову в задоволенні цивільного позову Рівненського обласного управління ВАТ "Державний ощадний Банк України".

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2008 року зазначений вирок в частині відмови у задоволенні цивільного позову Рівненського обласного управління ВАТ "Державний ощадний Банк України" скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він будучи службовою особою ­- директором ПП "Компанія ОЛВІЗ Трейдінг", перевищуючи свої службові повноваження, уклав 14 березня та 10 травня 2001 року з Рівненським обласним управлінням ВАТ "Державний ощадний Банк України" два кредитних договори на суму 50000 грн. та 200000 грн. на придбання паливно-мастильних матеріалів під заставу товарів в обороті та переробці (бензин різних марок та кількості), однак, на порушення умов договору, реалізував заставне майно, при цьому не повідомив фінансову установу та не поповнив запаси паливно-мастильних матеріалів, що призвело до спричинення матеріальної шкоди на загальну суму 250000 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення щодо нього та закрити справу на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, посилаючись на те, що його безпідставно засуджено за вчинення інкримінованого злочину, оскільки підприємство, яке він очолював, орендувало декілька нафтобаз, на яких перебували паливно-мастильні матеріали, тому між ним та фінансовою установою, на його думку, виникли цивільно-правові відносини.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який просив касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, суд зробив на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, і детально викладених у судових рішеннях.

Як убачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанції всебічно та повно досліджено зібрані по справі докази, у тому числі й ті, на які містяться посилання у касаційній скарзі та, давши їм належну оцінку в їх сукупності, суди дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, вказаних у судових рішеннях.

Посилання засудженого ОСОБА_1 на те, що його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, не доведено, є безпідставними і спростовуються зібраними у справі доказами.

Так, сам ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді першої інстанції вину свою у вчиненні інкримінованого злочину визнав повністю та підтвердив, що він дійсно незаконно реалізував заставлене майно та не повернув кредит, тому що покупці паливно-мастильних матеріалів не перерахували кошти на рахунок його підприємства.

Згідно даних договору кредитної лінії № 22 від 14 березня 2001 року, ВАТ "Державний ощадний Банк України" відкрив для ПП "Компанія ОЛВІЗ Трейдінг" кредитну лінію для закупки паливно-мастильних матеріалів в обсязі 50 000 грн. строком на 6 місяців. Для забезпечення виконання даного кредитного договору сторони уклали договір застави товарів в обороті і переробці, згідно якого предметом застави були нафтопродукти в кількості 79 554 літрів на суму 120 000 грн. Згідно умов договору, при відчудженні заставного майна ПП "Компанія ОЛВІЗ Трейдінг" зобов'язувалась за 10 днів до відчудження заставного майна повідомити про це банк та на протязі 5 днів замінити його на відповідну кількість нафтопродуктів.

10 травня 2001 року було укладено договір № 73, згідно якого на тих же самих умовах ВАТ "Державний ощадний Банк України" відкрив для ПП "Компанія ОЛВІЗ Трейдінг" кредитну лінію на закупку паливно-мастильних матеріалів - нафтопродуктів в обсязі 200 000 грн., строком на 6 місяців, забезпеченням, відповідно договору застави, являлись нафтопродукти на суму 130000 грн.

Однак, під час перевірки предмету застави 3 вересня 2001 року було встановлено, що на складах ПП "Компанія ОЛВІЗ Трейдінг" знаходилося ПММ на суму 95809 грн., у зв'язку з чим банк рекомендував підприємству в 10 денний термін поповнити запаси ПММ для забезпечення застави на суму не менше 250 000 грн., або погасити суму наданих кредитів.

Свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 підтвердили, що у вересні 2001 року було виявлено, що в ємностях по АДРЕСА_1, де ПП "Компанія ОЛВІЗ Трейдінг" зберігало заставні паливно-мастильні матеріали, нафтопродукти були відсутні, чим було порушено умови договору застави.

Суд дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1, перемістивши ПММ, які перебували у заставі, із нафтобази по АДРЕСА_1 на інші АЗС та в подальшому реалізувавши їх, умисно, всупереч вимогам ст. 43 Закону України "Про заставу" та п.п. 3.3.1, 3.3.2. та 3.4.1 договорів застави товарів в обороті і переробці від 15 березня та 10 травня 2001 року, після відчудження заставлених товарів не поповних їх, внаслідок чого ПП "Компанія ОЛВІЗ Трейдінг" не повернуло ВАТ "Державний ощадний Банк України" кредит на загальну суму 250000 грн.

Таким чином твердження в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 про те, що висновок суду не грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи, оскільки не дано належного аналізу показанням всіх свідків по справі, зокрема, показанням свідка ОСОБА_7, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи засудженого, не знайшов підстав для їх задоволення. Рішення апеляційного суду ґрунтується на матеріалах справи і є правильним.

Аналіз наведених у судових рішеннях доказів дає підстави касаційному суду зробити висновок про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 365 КК України.

Посилання у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 на те, що між підприємством, яке він очолював та фінансовою установою виникли цивільно-правові відносини, безпідставні, оскільки, як правильно встановлено судом, ОСОБА_1, не повідомивши банк реалізував нафтопродукти та не вжив заходів до погашення боргу, тобто перевищив свої повноваження, що завдало тяжких наслідків ВАТ "Державний ощадний банк України".

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про його особу. Покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Керуючись статями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 1 липня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.