Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 14 липня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1

За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 грудня 2008 року

засуджений: за ч.1 ст. 263 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч.1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі; за ч.1 ст. 135 КК України на 1 рік позбавлення волі. Згідно ст. 70 КК України за сукупністю злочинів суд визначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні декількох злочинів при зазначених у вироку суду першої інстанції обставинах.

Зокрема, як встановив суд, ОСОБА_1 незаконно носив, перевозив та зберігав за місцем свого проживання по АДРЕСА_1, вогнепальну зброю - пістолет "Вальтер Р-38", калібру 9 мм, та боєприпаси до нього - два патрони, які він, у першій половині квітня 2008 року, знайшов на кладовищі, розташованому у м. Чернівці на вул. Троянівській.

01 травня 2008 року, біля 24 год. 00 хв., за місцем проживання потерпілого ОСОБА_3 у АДРЕСА_2, засуджений, під час конфлікту з потерпілим, умисно здійснив постріл з указаного пістолета у ліву ногу ОСОБА_3, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, у виді множинного скалкового перелому лівого стегна. Усвідомлюючи, що потерпілий знаходиться в небезпечному для життя стані, позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, та маючи реальну можливість надати ОСОБА_3 допомогу - доставити його до медичної установи для надання кваліфікованої допомоги, засуджений цього не зробив і з місця подій зник.

Розглянувши 07 квітня 2009 року апеляцію прокурора, апеляційний суд Чернівецької області указаний вирок суду першої інстанції у частині призначення покарання скасував і постановив свій, за яким ОСОБА_1 було призначено покарання: за ч.1 ст. 121 КК України - 5 років позбавлення волі; за ч.1 ст. 135 КК України - 1 рік позбавлення волі; за ч.1 ст. 263 КК України - 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів апеляційний суд визначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, посилаючись на те, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч.1 ст. 135 КК України є зайвою, просить вирок апеляційного суду змінити, виключивши з нього указану кваліфікацію.

Захисник ОСОБА_2 теж просить вирок апеляційного суду змінити і пом'якшити ОСОБА_1 покарання. На думку захисника при призначенні засудженому покарання апеляційний суд не врахував обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування збитків, відсутність судимостей, позитивну характеристику ОСОБА_1 та прохання потерпілого не карати його суворо.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання і його висновок про безпідставність касаційної скарги захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скарзі та поданні, колегія суддів вважає правильним задовольнити касаційне подання прокурора, а касаційну скаргу захисника залишити без задоволення з наступних підстав.

Викладені у вироку висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочинів відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Правильність цих висновків, а також висновків суду щодо кваліфікації дій засудженого за ч.1 ст. 121, ч.1 ст. 135, ч.1 ст. 263 КК України у касаційній скарзі захисника не оспорюється. Також не оспорюється у касаційному поданні прокурора кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч.1 ст. 263, ч.1 ст. 121 КК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими викладені у поданні прокурора доводи щодо помилковості кваліфікації дій засудженого за ч.1 ст. 135 КК України.

У ході судового слідства із показань ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших досліджених судом і наведених у вироку доказів встановлено, що засуджений заподіяв потерпілому тілесні ушкодження на подвір'ї будинку, де проживав потерпілий. При цьому ОСОБА_3 свідомість не втрачав, зміг покликати сусідів на допомогу, а також спілкувався із своїми знайомими по телефону, зокрема, просив їх викликати медичну допомогу.

Інших даних, які б свідчили про те, що після отримання тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, по справі встановлено не було.

Враховуючи зазначені обставини, рішення суду першої інстанції про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.1 ст. 135 КК України є неправильним.

Апеляційна інстанція указану помилку суду першої інстанції не виправила.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про внесення відповідних змін тільки у вирок суду апеляційної інстанції.

Але, приймаючи до уваги передбачені ст. 396 КПК України права касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що у цій частині підлягає скасуванню не тільки вирок апеляційного суду, про який іде мова у поданні прокурора, а також, на підставі ст. 395 КПК України, підлягає скасуванню і вирок суду першої інстанції із закриттям провадження по справі на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу злочину, оскільки таке рішення не погіршує становища засудженого.

Що ж стосується призначеного апеляційним судом ОСОБА_1 покарання, яке є мінімальним за санкцією ч.1 ст. 121 КК України, то колегія суддів вважає, що вирішення цього питання судом апеляційної інстанції відповідає положенням ст. 65 КК України.

Зокрема, апеляційним судом було враховано ступінь тяжкості вчинених засудженим злочинів, встановлені по справі характеризуючі його дані. Мотивованим і таким, що відповідає встановленим по справі обставинам є висновок апеляційної інстанції про необґрунтованість призначення судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у зв'язку з відсутністю даних, які указували на наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання.

З врахуванням змісту показань ОСОБА_1 щодо обставин вчинення ним злочину, сумнівним вважає колегія суддів посилання у скарзі захисника на визнання за таку обставину сприяння засудженим слідству.

Інших підстав для пом'якшення засудженому покарання по справі не встановлено. Внесення у судові рішення змін у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч.1 ст. 135 КК України не може бути визнано підставою для пом'якшення покарання, оскільки ці зміни обвинувачення не є істотними.

У зв'язку з цим, з тих підстав, які зазначені у касаційній скарзі захисника, ця скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок апеляційного суду Чернівецької області від 07 квітня 2009 року та, на підставі ст. 395 КПК України, вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 30 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 у частині його засудження за ч.1 ст. 135 КК України - скасувати, а провадження по справі у цій частині закрити на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України за відсутністю у його діях складу злочину.

Згідно ст. 70 КК України визначити ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 121, ч.1 ст. 263 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років.