Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 07 липня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Зарічного районного суду м. Сум від 12 грудня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 02 квітня 2009 року.

Вироком суду

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця с. Ягідне Чернігівського

району, Чернігівської області,

жителя смт. Куликовка Чернігівської області,

раніше судимого:

- 29 вересня 1995 року Ватутінським районним судом м. Києва за ч.2 ст. 141 КК України 1960 року до позбавлення волі на 2 роки. Постановою Шосткінського районного суду Сумської області від 26 жовтня 1996 року звільнений умовно-достроково на 8 місяців 6 днів;

засуджено за ч.2 ст. 189 КК України до позбавлення волі на три роки шість місяців.

На підставі ст. 71 КК України, ОСОБА_1, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 29 вересня 1995 року, остаточно призначено позбавлення волі строком на три роки вісім місяців.

Як визнав суд, ОСОБА_1, за попередньою змовою із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, засудженими за цей злочин вироком Зарічного районного суду м. Сум від 09 червня 1998 року, вчинили вимагання за наступних обставин.

Наприкінці березня 1997 року, ОСОБА_2 дізнався, що ОСОБА_5 заборгував підприємцям ОСОБА_6 та ОСОБА_7 гроші в сумі 300 грн.

У невстановлений досудовим слідством час, ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вимагали у ОСОБА_5 повернення боргу вказаним підприємцям у сумі 50 дол. США або 100 грн. Оскільки грошей у потерпілого не було, ОСОБА_1 відібрав у нього золоту каблучку та зобов'язав ОСОБА_5 наступного дня, о 12 годині, біля кафе "Ліка" у м. Суми, віддати гроші.

ОСОБА_5 у зазначений час прибув до кафе "Ліка" у м. Суми, де віддав ОСОБА_1 гроші в сумі 100 грн. Тоді засуджений, разом із ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вимагали від потерпілого через два тижні передати їм іще 350 дол. США.

Зібрати вказану суму потерпілий не зміг, через що на зустріч із засудженими не з`явився.

У середині квітня 1997 року, ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на вул. Добровільній у м. Суми, зустрів ОСОБА_5, у якого вимагав передати гроші в сумі 600 дол. США. Після цього засуджені запропонували потерпілому сісти до автомобіля, де ОСОБА_1 завдав йому удар пляшкою по голові, а ОСОБА_4 завдав один удар в груди. Оскільки ОСОБА_5 відмовлявся передати засудженим гроші, пояснивши, що не має такої суми, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, висловлюючи потерпілому погрози розправою, привезли його до будинку на АДРЕСА_1, де знаходився ОСОБА_2

Дізнавшись, що ОСОБА_5 не має грошей, ОСОБА_2, висловлюючи погрози фізичною розправою, вимагав у нього передати 600 дол. США через два тижні.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 02 квітня 2009 року апеляцію ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Зарічного районного суду м. Сум від 12 грудня 2008 року - без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не оспорюючи доведеність його винності у вчиненні злочину, та кваліфікацію злочинних дій, просить призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, або звільнити від його відбування на підставі амністії. Засуджений вважає, що суд не достатньо врахував його щире каяття, не враховано судом і те, що він протягом тривалого часу порушень закону не допускав, працював, створив сім`ю та має двох малолітніх дітей.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за обставин вказаних у вироку, стверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів і засудженим не оспорюється.

Злочинні дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 189 КК України кваліфіковані правильно.

Призначаючи засудженому покарання, суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого та конкретні обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення і дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_1 не можливе без ізоляції від суспільства, призначивши винному покарання, яке є необхідним і достатнім.

При цьому судом ураховано й те, що ОСОБА_1 у вчиненому зізнався і щиро розкаявся та призначив винному покарання, наближене до мінімального, передбаченого санкцією ч.2 ст. 189 КК України.

Разом із тим, зі справи видно, що ОСОБА_1 приймав активну участь у вчиненні злочину, тривалий час переховувався від слідства.

За таких обставин, підстав для пом'якшення покарання чи застосування ст. 69 КК України, не вбачається.

Що стосується питання про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі амністії, то відповідно до п. "і" ст. 7 Закону України від 19 квітня 2007 року "Про амністію", амністія не застосовується до осіб, яких засуджено, зокрема, за вимагання при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 189 КК України).

Доводи засудженого аналогічного змісту, були перевірені судом апеляційної інстанції, який не знайшов підстав для їх задоволення. З таким рішенням погоджується й колегія суддів Верховного Суду України.

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів,

у задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1 відмовити.