Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 2 липня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 квітня 2008 року щодо ОСОБА_1,

яким засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця м. Актау Мангишладського району

Республіки Казахстан, мешканця м. Кремінна Луганської області, неодноразово судимого, останній раз 30 серпня 2006 року Кремінським районним судом Луганської області за ч. 2 ст. 190, ст. 71 КК України на чотири роки шість місяців позбавлення волі,

за ст. 391 КК України на один рік позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на два роки дев'ять місяців.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи засудженим Кремінським районним судом Луганської області від 30 серпня 2006 року за ч. 2 ст. 190, ст. 71 КК України на чотири роки шість місяців позбавлення волі, відбуваючи зазначене покарання з 18 грудня 2006 року у Микитинській виправній колонії УДДУ ПВП у Донецькій області (№ 87) за адресою: м. Горлівка, вул. Живописна, будинок № 1, вчинив злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної установи.

Так, 17 лютого 2007 року ОСОБА_1 проігнорував команду "підйом", за що йому було призначено позачергове чергування по прибиранню території, 22 лютого 2007 року відмовився від прибирання ванної кімнати відділення СПС № 8, де він проживає, без поважних причини, за що був поміщений до дисциплінарного ізолятора на десять діб, 5 березня 2007 року відмовився провести прибирання у коридорі відділення СПС № 8, а 27 березня 2007 року відмовився проводити прибирання ванної кімнати та коридору відділення СПС № 8, за що був підданий стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу, де перебував з 3 квітня 2007 року до 3 травня 2007 року.

Крім того, 11 грудня 2007 року засуджений палив у не відведеному для того місці, за що йому було призначено позачергове чергування по прибиранню території, а 27 грудня 2007 року відмовився проводити прибирання кімнати виховної роботи без поважних причин.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування зазначеного вище вироку місцевого суду у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме ч. 4 ст. 71 КК України, а справу просить направити на новий судовий розгляд. Прохання мотивує тим, що остаточний строк покарання не може бути меншим, ніж чотири роки шість місяців позбавлення волі, на які ОСОБА_1 засуджено за попереднім вироком.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який не підтримав касаційне подання та вважав, що вирок необхідно залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновки суду щодо винності ОСОБА_1 у злісній непокорі вимогам адміністрації виправної установи відповідають дослідженим та належним чином оціненим у судовому засіданні доказам та в касаційному поданні не оскаржуються.

Дії ОСОБА_1 за ст. 391 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи прокурора про неправильне застосування ст. 71 КК України є необґрунтованими.

Згідно з ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Як убачається із матеріалів справи ОСОБА_1 було засуджено 30 серпня 2006 року Кремінським районним судом Луганської області на чотири роки шість місяців позбавлення волі, постановлено строк відбуття покарання рахувати з 7 червня 2006 року, а також зарахувати у строк відбуття покарання перебування ОСОБА_1 під вартою з 1 по 7 червня 2006 року.

Після порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 391 КК України, йому було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд із Микитинської виправної колонії УДДУ ПВП у Донецькій області, тобто засуджений продовжував відбувати покарання за попереднім вироком.

На час постановлення вироку Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 квітня 2008 року невідбута частина покарання за попереднім вироком складала два роки сім місяців 19 днів позбавлення волі.

При призначенні покарання на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків суд дотримався наведених вище вимог закону та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на два роки дев'ять місяців, яке є більшим від покарання, призначеного за ст. 391 КК України, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Порушень норм кримінально-процесуального закону, що тягли б за собою зміну чи скасування вироку, не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання прокурора залишити без задоволення, а вирок Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 квітня 2008 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.