Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 21 вересня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Черкаської області на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2010 року щодо ОСОБА_4,

зазначеним вироком

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше неодноразово судимого, в тому числі 3 березня 2005 року за ч.3 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 357 КК України на 4 роки позбавлення волі,

засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_4 покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції та періодично з’являтися для реєстрації в зазначені органи.

Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за те, що 20 січня 2010 року близько 16-ї години він у невстановленому місці та в невстановленої особи повторно незаконно придбав та зберігав без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб – діацетилморфін (героїн), вагою 0,0207 г, який у нього цього ж дня було виявлено та вилучено працівниками міліції о 16-й год. 10 хв.

У апеляційному порядку справа щодо ОСОБА_4 не переглядалася.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування вироку суду щодо ОСОБА_4 у зв’язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м’якість з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки вважає відсутніми підстави для застосування щодо ОСОБА_4 ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню.

Як убачається із матеріалів справи, під час судового розгляду справи, на підставі зібраних по справі доказів, які у судовому засіданні досліджувалися в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильно кваліфікував дії за ч. 2 ст. 309 КК України, що у касаційному поданні не заперечується.

Твердження прокурора про те, що призначене ОСОБА_4 покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м’якість, є безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Рішення суду в частині призначеного ОСОБА_4 покарання мотивовано відповідно до вимог ст. 65 КК України і є правильним.

Так, суд при призначенні покарання ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу, його молодий вік, те, що він позитивно характеризувався за місцем проживання, повністю визнав вину та щиро розкаявся, що визнано судом пом’якшуючими покарання обставинами.

За таких обставин суд обґрунтовано призначив ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 309 КК України та, дійшовши висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, прийняв правильне рішення про його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням. Отже, таке рішення відповідає вимогам закону. Призначене ОСОБА_4 покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судового рішення, не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційного подання.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційного подання першого заступника прокурора Черкаської області.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Кравченко Є.С. на підтримання касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд послався на стан його здоров’я та його щире каяття, що на обліку у лікаря нарколога та психіатра він не перебував. Наведені обставини, за переконанням суду, свідчили про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

З таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, згідно з якими при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як правильно зазначено у касаційному поданні, суд належним чином не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, який відповідно до ст. 12 ч. 3 КК України відноситься до категорії середньої тяжкості.

Суд не дав належної оцінки і тим обставинам, що ОСОБА_5 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за незаконне зберігання наркотичних засобів, судимості у встановленому порядку не зняті і не погашенні.

Крім того, з наявної в матеріалах справи характеристики убачається, що ОСОБА_5 за місцем проживання характеризувався негативно, не працював, підтримував стосунки із особами, які вели антигромадський спосіб життя.

Викликає сумнів і висновок суду про щирість каяття засудженого, який вину визнав лише під час виступу у судових дебатах та з останнім словом.

У зв’язку з вищезазначеним колегія суддів вважає, що доводи касаційного подання щодо м’якості призначеного ОСОБА_5 покарання є обґрунтованими.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

Якщо при новому розгляді справи буде доведена винуватість ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного злочину, то покарання йому належить призначити відповідно до вимог закону.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

задовольнити касаційне подання заступника прокурора Донецької області.

Вирок Першотравневого районного суду Донецької області від 11 вересня 2008 року щодо ОСОБА_5 скасувати за м’якістю призначеного покарання, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд в іншому складі суддів.