Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 16 вересня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням в.о. прокурора Волинської області на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 листопада 2009 року,

зазначеним вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимий,

- засуджений за ч.2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він 10 травня 2009 року, близько 15 години 45 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем "Фольксваген – Пасат" та, рухаючись в напрямку с. Зоря Володимир-Волинського району, допустив грубу необережність, не вибрав безпечну швидкість руху та не справився з керуванням, виїхав на ліве узбіччя, де зіткнувся з деревом. В результаті ДТП пасажири автомобіля ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційному поданні прокурор посилається на невідповідність вироку суду вимогам ст. 334 КПК України, м’якість призначеного засудженому покарання, безпідставність звільнення його від відбування як основного, так і додаткового покарання, та просить скасувати вирок, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи, доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно задоволенню не підлягає.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні і наведених у вироку доказів та у касаційному поданні не оспорюється.

Безпідставними є доводи, викладені у касаційному поданні, про те, що суд у порушення вимог ст. 334 КПК України не вказав, порушення яких норм Правил дорожнього руху (1306-2001-п) стало причиною дорожньо-транспортної пригоди та отримання потерпілими тілесних ушкоджень.

Так, у мотивувальній частині вироку наведено, що ОСОБА_5 перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, допустив грубу необережність, а саме, не вибрав безпечної швидкості руху та не справився з керуванням автомобіля, виїхав на ліве узбіччя, де вчинив зіткнення з деревом. Тобто суд вказав, які саме порушення допустив ОСОБА_5, що призвели до ДТП і до отримання потерпілими середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень.

Не є істотним порушенням і розмежування судом заподіяних потерпілим тілесних ушкоджень на середні та тяжкі.

Не знайшли свого підтвердження також доводи касаційного подання про те, що засуджений звільнений як від основного так і від додаткового покарання.

Відповідно до ст. 75 КК України суд за наявної можливості виправлення засудженого без відбування покарання може прийняти рішення про звільнення цієї особи від відбування покарання з випробуванням лише у разі, коли призначається покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Таким чином, зміст цієї норми закону свідчить про можливість звільнення від відбування лише щодо тих покарань, які перелічені в ст. 75 КК України, тобто таке рішення може бути ухвалено лише щодо основного покарання.

У резолютивній частині вироку, суд зазначив, що звільняє ОСОБА_5 від покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки. Відсутність у резолютивній частині вироку вказівки на звільнення ОСОБА_5 від відбування саме основного покарання, не свідчить про те, що звільнення стосується і додаткового покарання.

Якщо у прокурорів чи інших осіб виникають сумніви щодо виконання вироку, то дане питання може бути вирішене судом у порядку, передбаченому ст. 409 КК України. Прийняття судом постанови з питань, пов’язаних з виконанням вироку, не погіршуватиме становища засудженого, оскільки за законом питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, вирішуються судом, який постановив вирок.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання суд керувався вимогами ст. 65 КК України, а саме врахував не тільки характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, дані про особу засудженого, який злочин вчинив у стані сп’яніння, а і його щире каяття, часткове відшкодування шкоди, те, що він є інвалідом 3 групи, конкретні обставини справи, думку потерпілих, які просили суворо не карати засудженого.

За таких обставин підстав для зміни чи скасування вироку Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 листопада 2009 року немає.

Керуючись ст. 395 КПК України, колегія суддів

Касаційне подання в.о. прокурора Волинської області залишити без задоволення. Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни.