Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - Хітько В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2015

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015

у справі № 810/543/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільбуд"

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2015, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

В судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Запоржский Коксохимремонт", за результатами якої складено акт від 21.08.2014 № 432/22-1/35455307, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог: пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1826012,00 грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1917312,00 грн.

На думку податкового органу, господарські операції мали фіктивний характер, а договір та інші фінансово-господарські документи складено учасниками цієї господарської операції з метою неправомірного отримання податкової вигоди.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 16.09.2014 прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- форми "Р" №0005722210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 282 515,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 826 012,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 456 503,00 грн.;

- форми "Р" №0005742210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 329 003,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 863 202,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 465 801,00 грн.;

- форми "П" №0005732210, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 257 663,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Запоржский Коксохимремонт", на виконання умов договорів надання послуг (виконання робіт), підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема: актами здачі-приймання проектної продукції; накладними; податковими накладними; проектною документацією; завданням на коригування проекту.

Крім того, судами встановлено, що укладення позивачем договорів з ТОВ "Запорожский коксохимремонт" було зумовлено необхідність виконання ТОВ "Бориспільбуд" зобов'язань перед ТОВ "УМК" за договорами від 01/1-11 від 12.12.2011 та від 11.11.2011 № 02-11/БП.

На момент здійснення спірних операцій, контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також, зареєстрований платником податку на додану вартість.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 залишити без змін.

ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .