Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

в порядку письмового провадження касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.10.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015

у справі № 2а-0770/1647/12

за позовом Приватного підприємства "Закарпатський нафтовий холдинг"

до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної зі сторін, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, у відповідності до п.2 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку ПП "Закарпатський нафтовий холдинг" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 09.11.2011, за результатами якої складено акт від 25.11.2011 №2113/23-01/34126437, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) , в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 2045526,00 грн.

- пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 2128705,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем 12.12.2011 були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0002742340 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 2042234,00 грн. та 206782,25 грн. штрафної санкції; №0002752340 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 2128705,00 грн. та 345882,75 грн. штрафної санкції.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, відповідачем 24.02.2012 були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0003422340 форми "Р" про визначення грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 87682,25 грн. (в т.ч. 87064,00 грн. основного платежу та 618,25 грн. штрафної санкції); №0003402340 форми "Р" про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 2186834,50 грн. (в т.ч. 1896588,00 грн. основного платежу та 290246,50 грн. штрафної санкції); №0003442340 форми "В1" про зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в сумі 36406,00 грн.; №0003452340 форми "В4" про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 75017,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договори від 03.07.2009 та від 03.11.2010 на представлення інтересів у господарському суді.

За наслідками виконання зобов'язань між позивачем та ОСОБА_2 підписано акти прийому-передачі виконаних робіт від 10.07.2009 на суму 9845,00 грн. та від 10.12.2010 на суму 6806,00 грн. Сплачені за актами виконаних робіт суми, на підставі платіжних доручень №74 від 08.07.2009 та №171 від 09.11.2010, віднесено позивачем до складу валових витрат у IV кварталі 2010 року. На підтвердження результатів виконаних робіт в матеріалах справи наявні копії ухвал Господарського суду Хмельницької області по справі №2/1326 та Господарського суду Закарпатської області по справі №18/101.

Згідно з умовами договорів на представлення інтересів, такі були спрямовані на захист інтересів позивача шляхом виконання робіт по підготовці та поданні до господарського суду позовних заяв про стягнення боргу, підготовці та поданні до господарського суду розрахунків інфляційних нарахувань, представленні у встановленому порядку інтересів позивача у господарських судах Закарпатської та Хмельницької областей.

Також, встановлено, що витрати, понесені позивачем по взаємовідносинах з ОСОБА_2, пов'язані з господарською діяльністю та обумовлені необхідністю захисту інтересів позивача у спорах із ПП "Поділля-Транс" та ТОВ "Цетан-Плюс" про стягнення заборгованості в сумі 140637,62 грн. та 97236,48 грн. для відновлення економічної вигоди позивача, на отримання якої спрямована господарська діяльність.

За наведених обставин, спростовується висновок відповідача про непов'язаність витрат в сумі 16651,00 грн. по взаємовідносинах з ОСОБА_2 із господарською діяльністю позивача, а тому висновок податкового органу про відсутність у позивача права на включення сплачених сум до складу валових витрати є неправомірним.

Крім того, перевіркою зроблено висновок про порушення позивачем п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) , у зв'язку із включенням до складу валових витрат за ІІ - ІІІ квартали 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток, який виник за підсумками діяльності позивача у 2010 році.

Відповідно до п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) , п. 150.1 ст. 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно з п. 1 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) , розділ III (податок на прибуток підприємств) цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідачем неправомірно виключено зі складу витрат позивача за ІІ - ІІІ квартали 2011 року від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток в сумі 270432,00 грн., який виник за підсумками діяльності позивача у 2010 році.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, реальність здійснення фінансово-господарських операцій з поставки нафтопродуктів між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Укроіл" та ТОВ "Лек-Оіл" за перевіряємий період підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинними документами бухгалтерського обліку.

Позивачем надані належні докази на підтвердження того, що укладення з ТОВ "Укроіл" та ТОВ "Лек-Оіл" договорів на постачання нафтопродуктів від 01.04.2010 та від 29.01.2009 було пов'язане з господарською діяльністю та обумовлено отриманням економічної вигоди. Придбані нафтопродукти складають 92,53% всього придбання нафтопродуктів за період, що підлягав перевірці, і використані при здійсненні оптової торгівлі нафтопродуктами, тобто, в господарській діяльності ПП "Закарпатський нафтовий холдинг".

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 222- 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .