Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

засудженого ОСОБА_1

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 9 квітня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок апеляційного суду Житомирської області від 20 січня 2009 року щодо нього.

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 5 листопада 2008 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця м. Праги Чеської Республіки,

мешканця м. Житомира, такого, що судимості не має,

- за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки;

- за ч. 1 ст. 135 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1826 гривні 28 копійок судових витрат за проведення експертиз, 591 гривню 30 копійок витрат за лікування потерпілого, на користь потерпілої ОСОБА_2 120 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про речові докази.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 18 червня 2008 року приблизно 00 годин 50 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки "Мітсубісі-Галант", рухаючись по проспекту Миру зі сторони вул. Перемоги в м. Житомирі, порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3(б), 2.9(а), 12.1, 12.3, 12.4, 12.9(б) Правил дорожнього руху України. Створив небезпеку для руху, яка загрожувала життю та здоров'ю громадян, він проявив неуважність, не простежив за дорожньою обстановкою та її змінами, не вибрав безпечної швидкості, перевищив її та скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які перетинали проїзну частину дороги. Унаслідок наїзду ОСОБА_3 відкинуло на смугу зустрічного руху, де відбулося її зіткнення з автомобілем марки "Фольцваген ЛТ-35" під керуванням ОСОБА_4, який рухався у зустрічному напрямку.

Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_3 померла на місці, а ОСОБА_4 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Поставивши потерпілих в небезпечний для життя стан, ОСОБА_1 завідомо залишив їх без допомоги, зникнувши з місця події.

Вироком апеляційного суду Житомирської області від 20 січня 2009 року вирок Богунського районного суду Житомирської області від 5 листопада 2008 року в частині призначення покарання засудженому скасовано, постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено:

- за ч. 2 ст. 286 на 4 роки позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки;

- ч. 1 ст. 135 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому визначено покарання у виді позбавлення волі на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Із вироку виключено вказівку про конфіскацію автомобіля марки "Містсубісі-Галант".

У решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений просить вирок апеляційної інстанції щодо нього змінити та залишити покарання, призначене місцевим судом із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Мотивує це тим, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про те, що він не сприяв розкриттю злочину та намагався уникнути відповідальності. Вважає, що апеляційна інстанція не врахувала поведінку потерпілих, зокрема, стан алкогольного сп'яніння потерпілої ОСОБА_3 та перетин нею проїзної частини дороги у невстановленому для цього місці, а також думку потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, засудженого ОСОБА_1, який підтримав свою касаційну скаргу, думку прокурора про залишення касаційної скарги без задоволення, а вироку апеляційного суду - без зміни, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновки суду щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинів відповідають дослідженим та належним чином оціненим у судовому засіданні доказам та в касаційній скарзі не оскаржуються.

Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи засудженого про те, що призначене йому апеляційним судом покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та його особі в наслідок суворості є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання з урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу винного, воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Згідно із ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання може бути прийнято, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Скасовуючи вирок щодо ОСОБА_1 у частині призначення покарання, апеляційна інстанція указала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки в достатній мірі не врахував тяжкість вчиненого злочину, фактичних обставин його вчинення, поведінки засудженого після вчинення злочину.

Твердження ОСОБА_1 про неправильність висновків апеляційного суду про те, що він не сприяв розкриттю злочину та намагався уникнути відповідальності, не відповідають матеріалам справи.

Вироком місцевого суду встановлено, що засуджений вчинив злочин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, після наїзду на потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_5 він з місця пригоди зник, а автомобіль, яким керував під час вчинення злочину, сховав.

Зазначені обставини справи правильно встановлені судом першої інстанції та не спростовані апеляційною інстанцією.

Із матеріалів справи убачається, що особу винуватого у вчиненні наїзду на потерпілих встановлено оперативно-слідчим шляхом, тому висновок апеляційної інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 такої пом'якшуючої покарання обставини як активне сприяння розкриттю злочину є правильним.

При призначенні покарання засудженому апеляційний суд правильно врахував тяжкість вчиненого злочину, його наслідки, всі обставини справи і призначив достатнє та необхідне покарання для його виправлення та попередження нових злочинів, яке відповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав для пом'якшення покарання немає.

Порушень норм кримінально-процесуального закону, що тягли б за собою зміну чи скасування вироку, не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, вирок апеляційного суду Житомирської області від 20 січня 2009 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.