Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 7 квітня 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Тернопільської області та касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Монастирського районного суду Тернопільської області від 23 листопада 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 14 травня 2008 року.

Вироком місцевого суду

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця с. Швейки Монастирського

району, жителя м. Монастирська,

такого, що не має судимості,

засуджено до позбавлення волі:

- за ч.2 ст. 364 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на п'ять років;

- за ч.2 ст. 366 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на два роки.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено позбавлення волі на п'ять років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов'язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця роботи або проживання та періодично з`являтися для реєстрації.

Як визнав суд, ОСОБА_1, працюючи на посаді голови правління ВАТ "Монастирське АТП 16151", будучи службовою особою, вніс завідомо неправдиві дані в офіційні документи, розрахунки для отримання субвенцій з державного бюджету за перевезення деяких категорій громадян відповідно до діючого законодавства, завищив тарифи по оплаті за проїзд та кількість здійснених рейсів, внаслідок чого незаконно отримав субвенції на загальну суму 229 109 грн. 92 коп., чим заподіяв державним інтересам тяжкі наслідки. Крім того, засуджений включив у розрахунки відшкодування оплату за проїзд на міжобласних рейсах.

Так, 2 січня 2004 року та 2 січня 2005 року, між Монастирською райдержадміністрацією та ВАТ "Монастирське АТП 16151" укладено договори на перевезення в 2004-2005 роках автотранспортом пільгової категорії громадян. Адміністрація в свою чергу зобов'язалася оплатити витрати по перевезенню пільговиків на приміських маршрутах відповідно до розрахунків, поданих перевізником.

Однак, в порушення п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року, п.6.8 "Порядку фінансування видатків соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", ОСОБА_1, за період з 1 січня 2004 року по 30 грудня 2005 року подав в управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації завищені розрахунки, що не відповідають первинним даним бухгалтерського обліку на відшкодування витрат по перевезенню пільгової категорії громадян, що призвело до незаконного отримання субвенцій державного бюджету на загальну суму 229 109 грн. 92 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 14 травня 2008 року апеляцію ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Монастирського районного суду Тернопільської області від 23 листопада 2007 року - без зміни.

У касаційному поданні зі змінами прокурор, не оспорюючи правильність встановлення фактичних обставин справи та доведеність винності ОСОБА_1, просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що суд при призначенні покарання безпідставно застосував ст. 69 КК України та не призначив додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу закрити. Зазначає, що злочинів не вчиняв, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Засуджений вказує, що у справі істотно порушено кримінально-процесуальний закон.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання прокурора та скарги засудженого, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.

Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за обставин вказаних у вироку, стверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів.

На обґрунтування свого висновку суд підставно послався на показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були допитані у судовому засіданні.

Зокрема, ОСОБА_2 суду пояснив, що працює начальником контрольно-ревізійного управління в Монастирському районі. КРУ проводилася планова ревізія діяльності ВАТ "Монастирське АТП-16151" щодо відшкодування бюджетних коштів по пільговому перевезенні пасажирів. За результатами проведеної ревізії встановлено незаконне повернення субвенцій з державного бюджету вказаному товариству за 2004-2005 рр. на загальну суму 229 109 грн. 92 коп.

Як пояснив свідок, незаконне повернення субвенцій з державного бюджету сталося внаслідок завищення кількості здійснених рейсів, включення в розрахунок подвійної вартості квитків та відшкодування субвенцій перевезення пільгової категорії пасажирів на міжобласних рейсах.

Свідок ОСОБА_8, головний бухгалтер ВАТ "Монастирське АТП-16151" пояснила, що усі розрахунки, котрі направлялися в управління праці та соціального захисту населення для відшкодування субвенцій, проводив ОСОБА_1

На підтвердження винності ОСОБА_1 суд послався й на дані, що є у договорах на перевезення пасажирів пільговиків автомобільним транспортом, договорах між Манастирською райдержадміністрацією та ВАТ "Монастирське АТП - 16151", розкладі руху, копіях розрахунків на перевезення пільгових категорій громадян на приміських маршрутах по ВАТ "Монастирське АТП-16151", реєстрі дорожніх листів та листів регулярності руху автомобільного транспорту в "Монастирському АТП-16151" за 2004-2005 рр., копії таблиці вартості проїзду, акті ревізії законності компенсації з державного бюджету витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян управлінням праці та соціальної політики Монастирської РДА №20-21/15, акті ревізії законності отримання та використання субвенцій державного бюджету та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян у ВАТ "Монастирське АТП-16151" за 2004-2005 рр. №20-21/4.

Вказані докази, яким суд дав належну оцінку та поклав в основу обвинувального вироку, повністю викривають ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено.

Доводи ОСОБА_1 про те, що злочинів він не вчиняв, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наведене, не можна визнати підставними.

Не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи й посилання засудженого на те, що було істотно порушено кримінально-процесуальний закон.

Правильність кваліфікації злочинних дій ОСОБА_1 за 2 ст. 364 та ч.2 ст. 366 КК України сумнівів не викликають.

Доводи засудженого аналогічного змісту, у тому числі й щодо порушення кримінально-процесуального закону, були перевірені судом апеляційної інстанції, який не знайшов підстав для їх задоволення. З таким рішенням погоджується й колегія суддів Верховного Суду України.

Призначаючи засудженому покарання, суд дотримався вимог ст. 65 КК України, урахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу засудженого та конкретні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи і дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе без ізоляції його від суспільства, призначивши винному покарання, яке є необхідним і достатнім.

Урахувавши те, що ОСОБА_1 тривалий час працює керівником ВАТ "Монастирське АТП-16151", інших порушень закону не допускав, характеризується позитивно та інше, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

За таких обставин твердження прокурора про те, що суд при призначенні покарання безпідставно застосував ст. 69 КК України, не можна визнати підставними, оскільки за наведених обставин суд, належним чином умотивувавши своє рішення, знайшов за можливе не призначати винному додаткове покарання, передбачене санкціями статей, за які засуджено ОСОБА_1

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційного подання прокурора та касаційної скарги засудженого, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційного подання заступнику прокурора Тернопільської області та касаційної скарги засудженому ОСОБА_1 відмовити.