Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 2 квітня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Староміського районного суду Вінницької області від 1 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 27 березня 2008 року.

Вироком Староміського районного суду Вінницької області від 1 лютого 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця м. Котовська Одеської області,

громадянина України,

раніше судимого 23 листопада 2000 року Замостянським районним судом м. Вінниці за ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 193, ст. 208 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; звільненого 3 серпня 2005 року згідно з постановою Могилів-Подільського районного суду Вінницької області від 26 липня 2005 року умовно-достроково на 1 рік 8 місяців 14 днів, -

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до додаткового покарання на 7 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано невідбуте покарання за вироком Замостянського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2000 року і остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 8 місяців без конфіскації майна.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 50 грн.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він, 7 квітня 2006 року близько 15 години, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння у своєму помешканні по АДРЕСА_1, повторно, вчинив напад на ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з метою заволодіння їхнім майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, з погрозою застосування такого насильства, за таких обставин.

Так, ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 прийшли в квартиру ОСОБА_1 забрати речі останнього, які залишились там, після його короткочасного проживання в цій квартирі. ОСОБА_1 у цей час спав, а коли його розбудив ОСОБА_2, почав обвинувачувати останнього в крадіжці мобільного телефону, вимагав його повернення або гроші. При цьому ОСОБА_1 завдав удари ОСОБА_2 по різних частинах тіла, а коли ОСОБА_3 намагався захистити товариша, то ОСОБА_1 завдав йому 5-6 ударів по різних частинах тіла, заподіявши легкі тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянках нижнього повіка правого ока та носа справа, в ділянках вушних раковин. Потім ОСОБА_1 знову продовжив бити ОСОБА_2, після чого дістав молоток, яким завдав останньому 2-3 удари по спині і кинув молоток в нього, розбивши брову. Далі ОСОБА_1 приставив кухонного ножа до грудей ОСОБА_2 з погрозою розправи над ним і ОСОБА_3, після чого заволодів їх грошима в сумі 50 і 25 грн., відповідно, та належним ОСОБА_3 мобільним телефоном "Нокіа", вартістю 400 грн., зі стартовим пакетом вартістю 50 грн., на рахунку якого було 15 грн., чим заподіяв матеріальну шкоду ОСОБА_2 на суму 50 грн. та ОСОБА_3 на суму 490 грн.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27 березня 2008 року зазначений вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про зміну постановлених щодо нього судових рішень. При цьому посилається на те, що його дії неправильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України, оскільки, як він стверджує, телефон у ОСОБА_3 він не забирав, а останній сам віддав його в якості застави за повернення йому (ОСОБА_1) боргу ОСОБА_2 Зазначає, що ОСОБА_2 він ударів молотком не завдав, застосуванням ножа не погрожував. Також не погрожував ножем і ОСОБА_3, який втрутився в конфлікт між ним та ОСОБА_2 Вказує, що побив ОСОБА_2 у зв'язку з особистими неприязними стосунками, які між ними склалися, а ОСОБА_3 завдав декілька ударів рукою за те, що він втрутився в конфлікт, а тому його - засудженого дії мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України Крім того, посилається на те, що працівниками міліції застосовували до нього недозволені методи слідства, внаслідок чого він обмовив себе на досудовому слідстві, але ці його посилання судами залишені поза увагою.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, є правильним, оскільки відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів, які досліджені, належно оцінені судом та детально викладені у вироку.

Цей висновок, зокрема, ґрунтується на показаннях самого засудженого, який не заперечував факту побиття потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Як убачається з показань ОСОБА_1 на досудовому слідстві та при першому розгляді справи у суді, у тому числі і за участю захисника, на які суд обґрунтовано послався у вироку, він визнавав, що під час подій застосував до потерпілого ОСОБА_2 молоток, зокрема, і той факт, що кинув у потерпілого молоток та розсік йому брову.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що під час досудового слідства він обмовив себе внаслідок застосування до нього працівниками міліції недозволених методів слідства, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 заявив про застосування до нього незаконних методів слідства тільки при третьому розгляді справи в суді.

Проте, аналіз показань ОСОБА_1 на досудовому слідстві та при першому розгляді справи в суді свідчить про те, що він давав їх добровільно, оскільки визнав тільки ті факти, які фактично і підтверджував у подальшому, крім застосування молотка, від чого відмовився при другому розгляді справи в суді. Зміна його показань в цій частині пов'язана з позицією захисту, яку він обрав в суді, про що правильно зазначено у вироку і не свідчить про застосування до нього з боку працівників міліції незаконних методів на досудовому слідстві.

Крім цього, висновок суду ґрунтується на послідовних показаннях потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, свідка ОСОБА_4, із яких убачається, що ОСОБА_1, побачивши ОСОБА_2 одразу ж почав пред'являти йому претензії майнового характеру - віддати мобільний телефон або гроші, який останній начебто викрав у якоїсь дівчини, а після того, як ОСОБА_2 став заперечувати цей факт, ОСОБА_1 почав бити його руками по різним частинам тіла, а коли ОСОБА_3 хотів захистити ОСОБА_2, то ОСОБА_1 завдав і йому декілька ударів рукою. Після цього, ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 декілька ударів молотком по тулубу та ногам, а потім, відійшовши від потерпілого на певну відстань, кинув йому в голову молоток, внаслідок чого розсік брову. Побоюючись за своє життя та здоров'я, ОСОБА_3 віддав ОСОБА_1 свій мобільний телефон та 25 грн., а ОСОБА_2 - 50 грн.

Також, як убачається з показань потерпілого ОСОБА_2 як на досудовому слідстві, так і при неодноразових розглядах справи в суді, він указував, що в процесі побиття, ОСОБА_1 приставив йому до грудей ніж і погрожував зарізати як його (ОСОБА_2), так і ОСОБА_3

Ці обставини підтверджував і потерпілий ОСОБА_3 на досудовому слідстві, а також у суді під час дослідження судом його первісних показань на досудовому слідстві.

Той факт, що в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 заявив, що не бачив моменту, коли ОСОБА_1 погрожував ОСОБА_2 застосуванням ножа, на що посилалася і свідок ОСОБА_4, не спростовує показань потерпілого ОСОБА_2 в цій частині та не свідчить про те, що він обмовляє засудженого, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані для такого висновку.

Крім того, висновок суду ґрунтується на даних протоколу огляду місця події, згідно з якими в квартирі ОСОБА_1 був виявлений та вилучений молоток; на даних протоколу виявлення та вилучення, згідно з якими у свідка ОСОБА_4 був вилучений мобільний телефон, який належав потерпілому ОСОБА_3, на даних висновку судово-медичної експертизи, з яких убачається, що у потерпілого ОСОБА_3 були виявлені легкі тілесні ушкодження; на даних рапорту оперуповноваженого Староміського ВМ, з яких убачається, що заява ОСОБА_1 про вчинення ОСОБА_2 крадіжки мобільного телефону у якоїсь дівчини в "Петрцентрі" підтвердження не знайшла.

Та обставина, що ОСОБА_2 відмовився від судово-медичного обстеження, не є, з урахуванням інших наведених доказів про характер застосованого ОСОБА_1 до потерпілих насильства та про погрози застосуванням ножа, підставою для спростування висновку суду про те, що в даному випадку засудженим було застосовано до потерпілих насильство, небезпечне для їх життя й здоров'я та погрози застосування такого насильства.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (v0012700-92) дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування, що і мало місце в діях ОСОБА_1, належить кваліфікувати як розбій.

Отже, за встановлених судом фактичних обставин справи дії засудженого кваліфіковано за ч. 2 ст. 187 КК України правильно, у зв'язку з чим доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом кримінального закону та перекваліфікацію його дій на ч. 2 ст. 125 КК України є безпідставними.

Вивченням матеріалів справи не виявлено таких порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумнів у їх достовірності. наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки обране з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, та є мінімальним, яке передбачено санкцією ч. 2 ст. 187 КК України.

Підстав для пом'якшення ОСОБА_1 покарання колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Староміського районного суду м. Вінниці від 1 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 27 березня 2008 року щодо ОСОБА_1 - б е з з м і н и.