Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 20 липня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_5 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області від 09 квітня 2010 року,

вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 січня 2010 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судиму,

було засуджено за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 було звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на неї було покладено обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти ці органи про зміну місця проживання і роботи та періодично з’являтися до них для реєстрації.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь філії – Волинське обласне управління ВАТ "Державний ощадний банк України" 679528 грн.

Вироком Апеляційного суду Волинської області від 09 квітня 2010 року вказаний вирок щодо ОСОБА_5 за апеляцією прокурора скасовано в частині призначення покарання і постановлено свій вирок, яким її засуджено за ч. 5 ст. 191 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, обліком матеріальних цінностей та грошових коштів строком на 3 роки та з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої.

За вироком суду, ОСОБА_5 визнана винною у тому, що вона в період часу з квітня 2007 року по 06 жовтня 2009 року, працюючи на посаді старшого контролера-касира сектору касових операцій операційного відділу філії – Волинське обласне управління ВАТ "Державний ощадний банк України", будучи матеріально відповідальною особою, переслідуючи корисливу зацікавленість, знаходячись на своєму робочому місці в приміщенні філії, яка розташована на вул. Червоного Хреста, 8 в м. Луцьку, отримуючи від старшого бухгалтера-контролера сумки з вмістом готівкових коштів у них та під час сортування готівкових купюр періодично привласнювала готівкові кошти, а всього на загальну суму 779528 грн., які витратила на власні потреби, чим спричинила вказаному банку матеріальну шкоду в особливо великих розмірах.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_5 просить скасувати вирок апеляційного суду, а вирок Луцького міськрайонного суду щодо неї залишити без зміни. Зазначає, що апеляційний суд, постановляючи свій вирок в частині призначення покарання, не в повній мірі врахував ряд обставин, які пом’якшують її відповідальність та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, а саме: що вона щиро розкаялася та активно сприяла розкриттю злочину, позитивно характеризується, добровільно частково відшкодувала завдані збитки, має на утриманні хвору матір, яка потребує постійного догляду. Вважає, що у суду були законні підстави для застосування ст. 69 КК України та призначення їй покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням.

Заслухавши доповідача, прокурора, який просив касаційну скаргу засудженої залишити без задоволення, а вирокЇбез зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного у вироку злочину, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються зібраними в справі й перевіреними в судовому засіданні доказами, є обґрунтованими і в касаційній скарзі не оскаржуються.

Дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковано за ч.5 ст. 191 КК України.

Що ж стосується доводів засудженої в касаційній скарзі про необхідність зміни вироку із підстав призначення їй суворого покарання, то вони є безпідставними.

Так, при призначенні ОСОБА_5 покарання апеляційний суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, дані про її особу та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Зокрема, суд узяв до уваги, що відповідно до ст. 12 КК України, вчинений нею злочин є особливо тяжким.

З огляду на вирок, апеляційний суд урахував і сукупність обставин, що пом’якшують покарання ОСОБА_5 та дані про її особу, зокрема, на які засуджена посилається в касаційній скарзі, і призначив їй мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 5 ст. 191 КК України.

Виходячи з наведеного та враховуючи конкретні обставини справи, апеляційний суд не встановив належних підстав для призначення ОСОБА_5 покарання нижче від найнижчої межі та дійшов правильного висновку про можливість її виправлення під час реального відбування покарання, визначивши його в межах санкції, передбаченої ч. 5 ст. 191 КК України.

Таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів й таким, що не можна визнати невиправдано суворим, як про це ОСОБА_5 зазначає в касаційній скарзі.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394–396 КПК України (1001-05)

касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області від 09 квітня 2010 року щодо неї – без зміни.