Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Верещак В.М.,

суддів

Жука В.Г., Канигіної Г.В.,

за участю прокурора

Кравченко Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 15 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Києва на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2009 року щодо ОСОБА_1,

зазначеним вироком

ОСОБА_1,

1973 року народження, не судимий,

- засуджений за ч.3 ст. 212 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він, будучи засновником і директором приватного підприємства "Асмара", являючись службовою особою, в березні 2006 року умисно ухилився від сплати податку на додану вартість, що призвело до ненадходження до бюджету коштів у розмірі 3 539 330 грн., що є особливо великим розміром.

У касаційному поданні заступник прокурора м. Києва просить вирок скасувати а справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з м’якістю призначеного засудженому покарання, необґрунтованість застосування до нього положень ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання. Ці вимоги закону судом не дотримані, про що обґрунтовано йдеться у касаційному поданні.

Так суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, послався у вироку на те, що останній визнав вину, щиро розкаявся, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні малолітнього сина та страждає на ряд захворювань. З урахуванням цього судом було призначено мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.3 ст. 212 КК України.

Разом з тим місцевий суд при вирішенні питання щодо можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким та являє собою підвищену суспільну небезпеку, те, що внаслідок злочинних дій засудженого було завдано збитків державі у вигляді ненадходження до бюджету податків на суму, що більш ніж у п’ять тисяч разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Зазначені збитки державі не відшкодовано.

За таких обставин рішення суду про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства є безпідставним.

Отже вирок щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, а кримінальна справа щодо нього - направленню на новий судовий розгляд.

Якщо суд, під час нового розгляду справи, дійде висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, то призначене покарання із звільненням від його відбування з випробуванням слід вважати м’яким.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора м. Києва задовольнити.

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.