Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 15 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Києва на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2009 року, яким

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1

не судимого,

засуджено за ч.4 ст. 191 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані з матеріальною відповідальністю за товарно-матеріальні цінності на підприємствах будь-яких форм власності строком на 1 рік, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Дорожня карта" 40266 грн.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 серпня 2009 року вирок залишено без зміни.

За наведених у вироку обставин ОСОБА_1 засуджено за те, що він працюючи на посаді менеджера по просуванню торгівельних марок ТОВ "Дорожня Карта", 2 лютого 2009 року близько 9 год. прийшов до офісу вказаного товариства за адресою м. Київ вул. Богатирська, 11, де із свого кабінету взяв грошові кошти і таким чином заволодів і привласнив 93600 грн., що належали вказаному товариству, які в подальшому витратив на власні потреби.

У касаційному поданні прокурор вказує на безпідставність застосування судом положень ст. 75 КК України, що призвело до м’якості призначеного ОСОБА_1 покарання. У зв’язку з цим, просить скасувати постановлені судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що його слід залишити без задоволення за таких підстав.

Висновки про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні зазначених дій суд у вироку обгрунтував дослідженими у судовому засіданні доказами, і що, по суті, у касаційному поданні прокурора не оспорюється, як не оспорюється і правильність кваліфікації дій засудженого.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз’яснень, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом’якшують і обтяжують покарання.

У п.2 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, щиро розкаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину.

Приймаючи рішення про призначення покарання ОСОБА_1 суд врахував вищевикладені вимоги закону та роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, зазначивши у вироку, що засуджений позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.

Врахувавши також обставини, що пом’якшують покарання, а саме, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування завданих збитків, а також думку прокурора, який в судовому засіданні просив застосувати положення ст. 75 КК України і звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та за відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд обгрунтовано застосував положення ст. 75 КК України і призначив покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи наведене суд, виходячи із принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання призначив засудженому ОСОБА_1 покарання, яке є достатнім і необхідним для його виправлення і вважати призначене йому покарання надто м’яким немає підстав.

За таких обставин, підстав для скасування судового рішення за доводами касаційного подання колегія суддів не вбачає і вважає за необхідне відмовити прокурору у задоволенні касаційного подання.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційного подання заступника прокурора м. Києва відмовити.