Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 15 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Києва на вирок Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2009 року, яким засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

- за ч.ч.1, 2 ст. 15, ч.5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків на підприємствах, установах та організаціях cтроком на 2 роки;

- за ч.3 ст. 358 КК України на 1 рік обмеження волі;

- за ч.1 ст. 366 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків на підприємствах, установах та організаціях, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків на підприємствах, установах та організаціях, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

За ч.3 ст. 212 КК України ОСОБА_5 виправдано у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.

В апеляційному порядку справа не перевірялася.

За наведених у вироку обставин ОСОБА_5 засуджено за те, що він з 30 травня 2005 року займаючи посаду директора ТОВ "Квім" тобто будучи службовою особою, вступивши у першому кварталі 2005 року у попередню змову з невстановленими особами, вчинив замах на заволодіння коштами державного бюджету України в сумі 4 999 808 грн., під виглядом відшкодування надмірно сплаченого до бюджету податку на додану вартість, однак свої злочинні наміри реалізувати не зміг з причин, які не залежали від його волі.

Для досягнення своєї злочинної мети, ОСОБА_5 та невстановлені слідством особи, розробили та в подальшому реалізували спільний злочинний план, який полягав у необхідності створити документальну видимість виробництва та продажу через ряд підприємств певного товару, тобто документально оформити господарські відносини, за наслідками яких останній покупець такого товару, незаконно сформує від’ємне значення чистої суми з ПДВ та відшкодує вказану суму із державного бюджету.

Крім того, ОСОБА_5 будучи службовою особою використовував завідомо підроблені документи, а також вніс до офіційного документу, а саме, податкової декларації з ПДВ ТОВ "Квім" за травень 2005 року завідомо неправдиві відомості.

У касаційному поданні прокурор вказує на безпідставне виправдання ОСОБА_5 за ч.3 ст. 212 КК України, а також на необгрунтовану перекваліфікацію дій засудженого з ч.2 на ч.1 ст. 366 КК України. Крім того, вказує на безпідставне застосування вимог ст. 69 КК України при призначенні покарання за ч.ч. 1, 2 ст. 15, ч.5 ст. 191 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання особі засудженого та тяжкості вчинених злочинів у зв’язку з його м’якістю. Просить вирок скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який частково підтримав касаційне подання, не погодившись лише з безпідставним, на його думку, застосуванням ст. 69 КК України, що дало можливість суду застосувати положення ст. 75 КК України і звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням, що у свою чергу призвело до м’якості призначеного покарання, вислухавши пояснення засудженого ОСОБА_5 та захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які заперечили проти задоволення касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що його слід залишити без задоволення за таких підстав.

Висновок про доведеність винності ОСОБА_5 і кваліфікація його дій за ч.ч.1, 2 ст. 15, ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 358, ч.1 ст. 366 КК України, є правильною, а також місцевий суд обгрунтовано виправдав ОСОБА_5 ч.3 ст. 212 КК України, що не заперечував і прокурор в судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Що стосується покарання, то воно засудженому ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, згідно з якою, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Згідно роз’яснень, що містяться у п.2 постанови пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) із урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу засудженого, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, зокрема, які вперше вчинили злочини, щиро розкаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки, тощо.

Аналізуючи дані про особу засудженого суд у вироку зазначив, що ОСОБА_5 за місцем роботи і проживання характеризується виключно позитивно, до кримінальної відповідальності притягується вперше, працює, має постійне місце проживання.

Врахувавши вищевикладене, а також пом’якшуючі обставини справи, а саме що ОСОБА_5 щиро розкаявся у вчиненому, від його дій не настало тяжких наслідків, суд належним чином мотивувавши своє рішення обгрунтовано застосував положення ст. 69 КК України і призначив засудженому більш м’яке покарання ніж передбачено законом.

Крім того, під час розгляду справи в суді касаційної інстанції засудженим ОСОБА_5 було долучено документи зі змісту яких вбачається, що на даний час засуджений важко хворіє, і на його лікування витрачаються великі кошти сімейного бюджету.

Також з долучених документів видно, що мати засудженого ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_6 також мають незадовільний стан здоров’я.

Із матеріалів справи також вбачається, що з 19 квітня 2008 року по 13 липня 2009 року ОСОБА_5 перебував під вартою, що на думку колегії суддів позитивно вплинуло на формування його подальшої правослухняної поведінки.

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання є необхідним й достатнім для його виправлення і підстав для скасування вироку, як про це йдеться у касаційному поданні прокурора, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, а вирок Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2009 року щодо ОСОБА_5 без зміни.