Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 15 липня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок апеляційного суду Закарпатської області від 11 лютого 2010 року щодо нього.

Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2009 року засуджено

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2

Закарпатської області, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3,

такого, що судимості не має,

за ч. 2 ст. 286 КК України на п’ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки із покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 1635 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 60 000 гривень моральної шкоди; на користь держави 3040 гривень судових витрат за проведення експертиз.

Вирішено питання про речові докази.

Вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 12 вересня 2008 року приблизно о 20 годині 20 хвилин, рухаючись на автомобілі марки "Сузукі Гранд Вітара" по вул. Підгорянській у напрямку центра м. Мукачева, біля ЗОШ № 6 в зоні дії попереджувального знаку 1.33 "Діти" та пішохідного переходу порушив вимоги пунктів 1.3, 1.4, 1.5, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , з урахуванням дорожньої обстановки в межах безпечної швидкості руху не вжив заходів для того, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу, а при виникненні перешкоди та небезпеки для руху не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_9

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, а ОСОБА_7 – тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.

Вироком апеляційного суду Закарпатської області від 11 лютого 2010 року вирок Мукачівського районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2009 року в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову скасовано, постановлено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 1635 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 гривень моральної шкоди.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити оскаржуваний вирок апеляційного суду шляхом пом’якшення призначеного покарання. На його думку апеляційний суд при призначенні покарання в повній мірі не врахував, що він активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував заподіяні збитки потерпілій ОСОБА_10, раніше не судимий, позитивно характеризується, має на утриманні неповнолітню дитину, а також його поведінку після вчинення злочину. Зазначає, що перебуваючи у місцях позбавлення волі, він не зможе відшкодувати матеріальну та моральну шкоду.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про залишення касаційної скарги без задоволення, а вироку апеляційного суду – без зміни, захисника ОСОБА_5 про необхідність задоволення касаційної скарги засудженого, зміни вироку та призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновки суду щодо винності ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також спричинило смерть потерпілого, відповідають дослідженим та належним чином оціненим у судовому засіданні доказам та в касаційній скарзі не оскаржуються.

Дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи засудженого про те, що призначене йому апеляційним судом покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та його особі в наслідок суворості є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України рішення про звільнення засудженого від відбування покарання може бути прийнято, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Апеляційним судом встановлено, що засуджений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав частково, у нього відсутні прояви щирого каяття, заходів до відшкодування завданих збитків не вжив.

Згідно зі ст. 12 КК України злочин, за вчинення якого засуджено ОСОБА_6, віднесено до категорії тяжких.

Із урахуванням тяжкості злочину, всіх обставин його вчинення, особи винного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення місцевого суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням є помилковим, і він мав підстави скасувати вирок місцевого суду в цій частині і призначити засудженому покарання без застосування ст. 75 КК України.

Міра покарання, призначена апеляційним судом засудженому, відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідною і достатньою для його виправлення та попередження нових злочинів.

Підстав для пом’якшення покарання колегія судів не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись статями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, вирок апеляційного суду Закарпатської області від 11 лютого 2010 року щодо ОСОБА_6 – без зміни.