Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 13 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Київської області на судові рішення щодо ОСОБА_1,

вироком Ірпінського міського суду Київської області від 27 липня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2009 року,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Олександрівки Томашпільського району Вінницької області, мешканця села Мухівці Немирівського району Вінницької області, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки й на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися туди для реєстрації.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 11 серпня 2008 року опівночі за попередньою змовою в групі з невстановленою особою біля пам’ятнику невідомому солдату на перехресті вулиць Центральна – Шевченка в місті Ірпені Київської області із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя і здоров’я і полягало в заподіянні декількох ударів руками по обличчю, відкрито заволодів належним ОСОБА_2. мобільним телефоном разом з карткою оператора, грошима та іншим майном на загальну суму 4 086 гривень 12 копійок та грошима ОСОБА_3 у сумі 300 гривень.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про те, щоб скасувати судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Вважає, що суд не роз’яснив потерпілому ОСОБА_2. положень ст. 299 КПК України про неможливість оскарження фактичних обставин справи та кваліфікації дій підсудного у разі обрання обмеженого порядку дослідження доказів, чим позбавив його можливості оскаржити вирок і клопотати про притягнення до відповідальності іншої відомої особи, яка разом з ОСОБА_1 вчинила злочин. Зазначає також, що апеляційний суд усупереч ст. 377 КПК України не навів докладних мотивів незгоди з доводами апеляції потерпілого.

Фактичні обставини справи, доведеність винності та кримінально-правова оцінка дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України, а також міра покарання в касаційному поданні не оспорюються.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду справи, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.

Зі справи видно, що потерпілий ОСОБА_2 під час розслідування справи, на стадії попереднього та упродовж судового розгляду справи не заявив клопотання про те, щоб повернути справу на додаткове розслідування для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб. У ході обговорення питання про порядок дослідження доказів він погодився на обмежений порядок їх дослідження і не заперечив, щоб справа розглядалася тільки щодо ОСОБА_1 При цьому, даючи показання в суді, не назвав конкретне прізвище іншої особи, яка вчинила щодо нього злочин. Водночас слід зазначити, що ОСОБА_1. визнав свою провину у злочині, вчиненого за обставин викладених у вироку, й дав докладні показання. Також він повністю погодився з позовними вимогами потерпілого (а. с. 203, 219-229).

Особа, з якою ОСОБА_1. вчинив злочин, як убачається з постанови слідчого від 14 січня 2009 року про виділення матеріалів справи в окреме провадження, не була встановлена, а тому не притягнута до кримінальної відповідальності.

Із наведених обставин видно, що суд розглянув справу в межах пред’явленого обвинувачення, обрав порядок дослідження доказів, який не суперечить кримінально-процесуальному закону, забезпечив право ОСОБА_2. на здійснення наданих йому законом процесуальних повноважень.

У зв’язку із цим доводи прокурора про порушення процесуальних прав потерпілого є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 9 ч. 1 ст. 348 КПК України потерпілий вправі подати апеляцію в частині, що стосується його інтересів, але в межах вимог, заявлених ним в суді першої інстанції.

Оскільки ОСОБА_2 у своїй апеляції заявив вимоги про притягнення до кримінальної відповідальності іншого співучасника злочину, щодо якого не заявляв клопотання під час судового розгляду справи, апеляційний суд з посиланням на зазначену норму закону мотивовано відмовив у задоволенні апеляції.

Наведена судом аргументація є необхідною та достатньою для спростування доводів апелянта, тому твердження прокурора про невмотивованість ухвали є неспроможними.

Інших причин для скасування чи зміни судових рішень в касаційному поданні не зазначено.

Підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів,

відмовити у задоволенні касаційного подання першого заступника прокурора Київської області.