Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Донця О.Є.

Конюшка К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсною відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язання зареєструвати право власності на вказану квартиру.

Позовні вимоги мотивовано протиправністю відмови у вчиненні державної реєстрації права власності на квартиру за позивачем як такої, що винесена за відсутності передбачених законом підстав, без урахування наявності судового рішення про визнання права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за позивачем.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2010 року позов задоволено: визнано недійсною відмову комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 06.07.2009 у проведенні державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1; зобов'язано комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 як особою, яка не була залучена до участі у справі, подано апеляційну скаргу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2010 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2010 року залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2008 року по справі №2-2171/08 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності, за ОСОБА_3 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2009 року по справі №2-2171/08 виправлено описку у зазначеному рішенні суду, а саме: зазначено правильний номер житлового будинку - АДРЕСА_1, замість помилкового АДРЕСА_2.

Рішенням реєстратора від 06.07.2009 відмовлено у реєстрації права власності на підставі заочного рішення Кіровського районного суду м Дніпропетровська від 22.12.2008 з мотивів невідповідності поданих документів вимогам, установленим Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (z0157-02) , чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а також неможливості установити відповідності заявлених прав а поданих документів вимогам, що їх посвідчують.

Так, реєстратором зазначено, що договір купівлі-продажу квартири укладено без попереднього проведення технічної інвентаризації нерухомого майна та без отримання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно; вказано на відсутність в матеріалах інвентаризаційної справи даних стосовно оформлення права власності на нерухоме майно.

Вказуючи на протиправність рішення від 06.07.2009, ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності рішення реєстратора комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" як такого, що прийнято за відсутності передбачених законом підстав для відмови у державній реєстрації прав. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання реєстратора зареєструвати за позивачем право власності на об'єкт нерухомого майна.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови реєстратора, у той же час вказує на помилковість висновків судів щодо наявності підстав для зобов'язання реєстратора вчинити дії щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна з позивачем.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно з вимогами статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Пунктом 10 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно - додатком 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (z0157-02) , який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, серед правовстановлюючих документів визначено рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2008 року по справі №2-2171/08 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності, за ОСОБА_3 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2009 року по справі №2-2171/08 виправлено описку у зазначеному рішенні суду, а саме: зазначено правильний номер житлового будинку - АДРЕСА_1, замість помилкового АДРЕСА_2.

Судами також встановлено, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2008 року по справі №2-2171/08 набрало законної сили 06.01.2009. Ухвала Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2009 року по справі №2-2171/08 набрала законної сили 17.02.2009.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що на момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення про відмову у державній реєстрації, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2008 року по справі №2-2171/08 було таким, що набрало законної сили та не було скасованим, а отже обов'язковим до виконання на всій території України, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови реєстратора, оформленої рішенням від 06.07.2009. При цьому, колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції в частині того, що відмова у державній реєстрації відповідачем по суті обґрунтовувалась обставинами укладення договору купівлі-продажу квартири, який був предметом розгляду у судовій справі №2-2171/08.

Колегія суддів також вказує на необґрунтованість посилання заявника касаційної скарги на факт скасування заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.12.2008 на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.2011, оскільки на момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення про відмову у державній реєстрації заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.12.2008 було чинним, а отже обов'язковим до виконання.

У той же час, вказуючи на передчасність позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для зобов'язання реєстратора здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1, колегія суддів виходить з правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №21-2958а15.

Так, у вказаній справі Верховний Суд України погодився із позицією суду касаційної інстанції, який, ухвалюючи рішення виходив з того, що оскільки державна реєстрація прав проводиться відповідно до визначених законом етапів та вчиненню реєстраційних дій передує перевірка поданих документів на їх відповідність вимогам законодавства, суд не може зобов'язати здійснити державну реєстрацію прав за обставин, коли достеменно не встановлено, що всі подані документи належним чином оформлені, а всі етапи їх перевірки - завершені.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року змінити, скасувавши в частині задоволення позову про зобов'язання комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1.

У вказаній частині у задоволенні позову відмовити.

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року залишити без змін.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.