Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 січня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 25 січня 2008 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

такий, що не має судимості

на підставі ст. 89 КК України,

засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п.2,3,4 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 25 січня 2008 року зазначений вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Цим вироком засуджено також ОСОБА_2 та ОСОБА_3, судові рішення щодо яких в касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 07 серпня 2007 року, приблизно о 23 год. 30 хв., біля будинку №21 на вул.Гущанській в м.Луцьку, за попередньою змовою з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_4, відкрито заволоділи його майном на загальну суму 1774 грн.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, просить вирок щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання з застосуванням положень ст. 75 КК України є надто м'яким і не відповідає тяжкості вчиненого засудженим злочину та даним про його особу.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання і просив його задовольнити, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, вирок щодо ОСОБА_1 ґрунтується на зібраних у справі доказах, які перевірялись в судовому засіданні і яким суд дав належну оцінку.

Суд правильно застосував кримінальний закон і кваліфікував дії засудженого ОСОБА_1 за ч.2 ст. 186 КК України, що не оспорюється прокурором у касаційному поданні.

Належно мотивував суд і свій висновок про призначення покарання ОСОБА_1, не допустивши при цьому порушень закону. Згідно вимог ст. 65 КК України суд урахував всі обставини справи і звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання із застосуванням до нього положень ст. 75 КК України, навів у вироку відповідні мотиви.

Зокрема суд урахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, дані про його особу, позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, те, що він є інвалідом ІІІ-ї групи та має на утриманні малолітню дитину. Як пом'якшуючу покарання обставину суд визнав добровільне відшкодування спричиненої злочином шкоди. Крім того, приймаючи таке рішення, суд урахував думку потерпілого, який просив в судовому засіданні суворо не карати підсудних та не позбавляти їх волі (а.с. 246).

Крім того, відповідно до змісту ст. 75 КК України, особу може бути звільнено від відбування покарання з випробуванням і при засудженні її за тяжкі злочини.

При застосуванні до засудженого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, суд не порушив загальних засад призначення покарання, передбачених Кримінальним кодексом України (2341-14) . Доводи, наведенні у касаційному поданні прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону, що потягло невиправдану м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання, є необґрунтованими.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Всі наведені в апеляції прокурора доводи про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання були предметом перевірки і з наведенням відповідних мотивів залишені без задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Порушень вимог кримінально-процесуального законодавства чи неправильного застосування кримінального закону, які б ставили під сумнів висновки суду першої та апеляційної інстанції, не виявлено.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 25 січня 2008 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - без задоволення.