Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 15 січня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Волинської області на вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 10 квітня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Волинської області від 17 червня 2008 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця смт. Іваничі Волинської області, раніше не судимого,

визнано невинним за ч. 2 ст. 172 КК України і по суду виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Волинської області від 17 червня 2008 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, будучи фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності та здійснюючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 підприємницьку діяльність у виді торгівлі продуктами харчування в магазині "Діана", з метою несплати в дохід держави податкових та інших обов'язкових страхових платежів, грубо порушуючи вимоги ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 24, 24-1, 48 КЗпП України, використовував працю найманих працівників ОСОБА_2 з 16.10.2007 р. по 20.12.2007 р., ОСОБА_3 з 03.09.2007 р. по 12.11.2007 р., ОСОБА_4 з 01.08.2007 р. по 14.12.2007 р. та ОСОБА_5 з 04.12.2007 р. по 20.12.2007 р., які фактично виконували обов'язки продавців, без укладення з ними трудових договорів у письмовій формі та без їх реєстрації в органах державної служби зайнятості, а також без занесення відомостей про роботу в їх трудові книжки та без включення часу роботи до їх трудового стажу. Крім того, на порушення вимог чинного законодавства ОСОБА_1 виплачував заробітну плату працівникам готівкою на руки без обов'язкових відрахувань в Пенсійний фонд та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому ОСОБА_3 і ОСОБА_5, щодо яких було допущено вказані порушення, є матерями дітей віком до 14 років.

На думку органу досудового слідства такими своїми протиправними діями ОСОБА_1 грубо порушив трудові та конституційні права вказаних працівників, а саме: право на працю шляхом укладення трудового договору, на захист і опіку з боку держави, на включення стажу роботи в трудовий стаж працівника, на нешкідливі та безпечні умови праці, на пенсійне забезпечення в старості, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування на випадок безробіття, на матеріальне забезпечення від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також у випадку повної або часткової втрати працездатності, на звернення до суду для вирішення трудових спорів та інші права.

Виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні грубого порушення законодавства про працю, суд послався на те, що своїми діями він не поставив потерпілих у скрутне становище і претензії будь-якого характеру з боку останніх, які взагалі не вважали себе потерпілими, до ОСОБА_1 відсутні.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування виправдувального вироку та ухвали щодо ОСОБА_1 у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Даючи свій аналіз доказам у справі, стверджує про наявність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України. Зазначає, що всупереч вимогам ст. 377 КПК України в ухвалі апеляційного суду не зазначено підстави, через які апеляцію прокурора на виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 залишено без задоволення.

У запереченні на касаційне подання ОСОБА_1 стверджує, що виправдувальний вирок щодо нього є обґрунтованим, а докази вчинення ним умисного грубого порушення законодавства про працю відсутні.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання і просив його задовольнити, вважаючи, що виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 334 КПК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, ч. 2 ст. 172 КК України передбачає настання кримінальної відповідальності за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю, вчинені, зокрема, щодо матері, яка має дитину віком до 14 років.

З диспозиції ст. 172 КК України вбачається, що настання шкідливих наслідків не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони вказаного злочину. Передбачений цією нормою кримінального закону злочин має формальний склад і вважається закінченим з моменту вчинення передбаченої в його диспозиції дії, тобто, власне, грубого порушення законодавства про працю.

Також не може бути підставою для категоричного твердження про відсутність в діях особи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України, позиція потерпілих, згідно з якою вони не мають ніяких претензій до цієї особи.

Отже, поставивши вирішення питання про наявність чи відсутність в діях ОСОБА_1 складу грубого порушення законодавства про працю в залежність від настання наслідків його дій та позиції потерпілих, суд вдався до неправильного тлумачення змісту ч. 2 ст. 172 КК України, тобто неправильно застосував кримінальний закон.

Крім того, відповідно до вимог ст. 334 КПК України у мотивувальній частині виправдувального вироку, крім підстав для виправдання підсудного, суд повинен зазначити мотиви, з яких він відкидає докази обвинувачення.

Проте всупереч вищезазначеним вимогам кримінально-процесуального закону у виправдувальному вироку щодо ОСОБА_1 суд не дав оцінки ряду доказів.

Так, під час досудового слідства потерпілі ОСОБА_4 і ОСОБА_2 пояснювали, що вони працюють позмінно з 8 год. до 20 год. продавцями продовольчих товарів у магазині "Діана" підприємця ОСОБА_1, який за їх заявами прийняв їх на роботу з випробуванням, при прийнятті на роботу трудових договорів з ними не уклав, заробітну плату виплачує готівкою не за відомістю. Аналогічні показання давала потерпіла ОСОБА_5, яка має дитину віком до 14 років, за тим винятком, що при прийнятті на роботу їй не встановлювалось випробування та заробітну плату вона ще не отримувала.

З протоколу судового засідання убачається, що згідно показань потерпілої ОСОБА_2 вона працювала продавцем вже у дружини ОСОБА_1, заяву про прийняття на роботу на його ім'я не писала, від кого вона отримувала заробітну плату з суперечливих показань потерпілої взагалі не зрозуміло. У показаннях потерпілих ОСОБА_4 і ОСОБА_5 йдеться про прийняття їх ОСОБА_1 на роботу з випробуванням.

У вироку ж суду зазначено, що згідно показань потерпілих у судовому засіданні на їх прохання ОСОБА_1 прийняв їх на стажування, трудових договорів не укладав за усною домовленістю з ними, обов'язків продавців вони не виконували, а лише вивчали їх роботу, при цьому працювали з 8 год. до 20 год. позмінно і отримували від ОСОБА_1, а ОСОБА_2 - від дружини останнього ОСОБА_6, яка приймала її на роботу, гроші готівкою.

Причини зміни показань потерпілими суд не дослідив, при цьому допустив неточне відображення їх показань під час судового слідства у вироку та не з'ясував природу суперечностей в цих показаннях.

Показанням під час досудового слідства і в суді потерпілої ОСОБА_3, яка має дитину віком до 14 років і стверджувала, що вона разом з іще трьома особами працювала продавцем в магазині, належному ОСОБА_1, при цьому, не дивлячись на її вимоги, трудовий договір з нею ОСОБА_1 укладено не було, суд взагалі не дав ніякої оцінки і навіть не навів їх у вироку.

Також судом не надано жодної оцінки показанням головного державного інспектора з праці ТДІП у Волинській області свідка ОСОБА_7, який під час перевірки додержання вимог законодавства про працю у магазині "Діана" встановив, що з фактично працюючими в ньому продавцями ОСОБА_4, ОСОБА_2 і ОСОБА_5 не укладено трудові договори, а також даним, які містяться в акті зазначеної перевірки, заявах ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_1 про прийняття їх на роботу з випробуванням та іншим доказам у справі.

Отже при постановленні виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 судом було допущено істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильно застосовано кримінальний закон.

Апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1, залишив вищевказані обставини поза увагою. При цьому безпідставно стверджує в своїй ухвалі про те, що письмова форма трудового договору не є обов'язковою у разі, коли працівника фактично було допущено до роботи, а на укладенні трудового договору в такій формі він не наполягав, оскільки відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП України додержання письмової форми трудового договору є обов'язковим при укладенні його з фізичною особою.

Отже, виправдувальний вирок та ухвала щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого слід розглянути її відповідно до вимог закону.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Волинської області задовольнити.

Вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 10 квітня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Волинської області від 17 червня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.