Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекції)

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015

у справі № 804/13693/14

за позовом ОСОБА_1

до Інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2014 № 5973-15 за 2011, № 5974-15 за 2012, № 5974-15 за 2013, № 5974-15 за 2014, № 5973 за 2012, № 5971-15 за 2013 та № 5973-15 за 2014.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2014 у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд виходив з правильності обчислення контролюючим органом позивачеві оспорюваних сум земельного податку на підставі інформації про нормативну грошову оцінку земель м. Дніпропетровська, опису меж економіко-планувальних зон м. Дніпропетровська та про грошову оцінку 1 кв.м земель різного функціонального призначення у розрізі економіко-планувальних зон.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. Постанову мотивовано тим, що Інспекція не довела факту визначення податкового обв'язку ОСОБА_1 зі сплати земельного податку на підставі нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки, проведеної уповноваженим органом.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, що позивач не виконав обов'язку з подання контролюючому органові податкової декларації із визначенням щомісячного розміру земельного податку разом з довідкою про розмір нормативної грошової оцінки землі, що зумовлює законність оспорюваних нарахувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що ОСОБА_1 є власником ? частини нежитлового приміщення (магазину), площею 70,0 кв.м, що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку по вул. Матроській, 10 у м. Дніпропетровську.

У зв'язку з неподанням позивачем податкових декларацій з обчисленою сумою земельного податку за земельну ділянку, на якій розташоване вказане приміщення, Інспекцією було прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.07.2014 № 5973-15 за 2011, № 5974-15 за 2012, № 5974-15 за 2013, № 5974-15 за 2014, № 5973 за 2012, № 5971-15 за 2013 та № 5973-15 за 2014, згідно з якими ОСОБА_1 визначено відповідні суми податкових зобов'язань із земельного податку.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК (2755-17) .

За правилами підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), зі змісту яких випливає, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК (2755-17) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Наведене у світлі установлених судами обставин даної справи зумовлює наявність у ОСОБА_1 обов'язку обчислити, задекларувати та сплатити до бюджету необхідну суму земельного податку за земельну ділянку під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, пославшись на невиконання позивачем зазначеного податкового обов'язку, погодився з обґрунтованістю донарахування платникові оспорюваних сум грошових зобов'язань. Однак при цьому суд не перевірив правильності обчислення відповідних сум, тоді як з огляду на доводи ОСОБА_1, якими він мотивував позовні вимоги, вказана обставина належить до предмету доказування у справі. Оскільки сума земельного податку, що має бути сплачена позивачем, складає зміст майнового права, на захист якого подано даний позов, то без перевірки правильності обчислення такої суми рішення у справі не може бути визнано обґрунтованим.

Апеляційний суд, в свою чергу, приймаючи рішення про задоволення даного позову, послався на неподання Інспекцією затвердженої в установленому порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, покладеної в основу оспорюваних донарахувань.

Слід зазначити, що в адміністративному судочинстві‚ на відміну від інших видів судочинства‚ діє принцип офіційності, який зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні; наведене передбачає обов'язок суду витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається. А відтак неподання Інспекцією витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки передбачало витребування судом відповідної інформації від уповноваженого органу.

Також необхідно наголосити, що й відсутність установленої нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є перешкодою для визначення обсягу податкового обов'язку зі сплати земельного податку.

Адже за змістом пункту 271.1 статті 271 ПК базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункту 271.1.1); площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (підпункт 271.1.2).

Таким чином, у даному разі для правильного вирішення цього спору судам слід було встановити, яку суму земельного податку повинен був сплатити ОСОБА_1 зі спірної ділянки, шляхом з'ясування чи було проведено нормативну грошову оцінку цієї ділянки - у разі наявності такої оцінки перевірити правильність донарахування позивачеві оспорюваних сум земельного податку виходячи з такої грошової оцінки та площі землі під належним позивачеві приміщенням з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

У випадку відсутності проведеної нормативної грошової оцінки суду слід було визначити обсяг податкового обов'язку позивача у розглядуваних правовідносинах виходячи з площі землі під належним позивачеві приміщенням з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території та ставки земельного податку, встановленої у ПК (2755-17) в залежності від категорії земельної ділянки та її розташування.

Таким чином, оскільки вирішення цього спору потребує установлення додаткових обставин, тоді як відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна інстанція позбавлена права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для усунення зазначених процесуальних недоліків і прийняття правильного по суті спору рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 у справі № 804/13693/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.