Справа: № 2а-5450/12/2670 

Головуючий у 1-й інстанції: Качура І.А. 

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Свято-Покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української Православної церкви на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Свято-Покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української Православної церкви до Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії,

Позивач, Свято - Покровський жіночий монастир, звернувся до суду з позовом до Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування Наказу від 20.11.1997 р. №463 - С в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 окремо збудованого гаражу в садибі житлового будинку номер АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Свято - Покровський жіночий монастир подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11 грудня 1997 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації видано Свідоцтво (Серія Г № 11230), яким передано у приватну власність ОСОБА_3 окремо збудований гараж в садибі житлового будинку АДРЕСА_1.

Право власності на окремо збудований гараж було зареєстровано в БТІ 26 січня 1998 р. за реєстровим № 69/20502.

Позивач у позовній заяві стверджує про те, що АДРЕСА_1 з 19 століття та станом на момент розгляду справи є територією Свято-Покровського жіночого монастиря і належить йому як бакалейна лавка історично.

Так, у 1888 році Великою Княгинею О. П. Романовою для майбутнього монастиря було придбано земельну ділянку загальною площею 6,5 га. У 1890-1891 p.p. довкола монастиря було побудовано кам'яну стіну, в східній частині якої Великою Княгинею було побудовано «Бакалійну лавку 25А», вхід в яку було передбачено з Діонісіївського (Бехтеревського) провулку. Споруда бакалійної лавки складалася з двох приміщень: господарського приміщення 25А-1 (на сьогоднішній день не визначено майнову належність цього приміщення) та торгівельного залу 25А-2 (на сьогоднішній день спірний гараж). Вказана бакалійна лавка знаходиться на території монастиря з моменту його започаткування, що підтверджується відповідними документами.

У 1918 році відбувся процес націоналізації і усе майно Свято-Покровського монастиря перейшло в державну власність.

27 вересня 2002 p., на виконання Указу Президента України від 21 березня 2002 р. №279 (279/2002) «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій», створення належних умов для відновлення порушеної справедливості, захисту прав і законних інтересів релігійних організацій, утвердження принципів свободи совісті та віросповідної рівності, Кабінетом Міністрів України було прийнято Розпорядження №564-р «Про перспективний план невідкладних заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій».

На виконання вищевказаних нормативно-правових актів, Свято-Покровському жіночому монастирю було частково безоплатно повернуто у власність комплекс будівель та частково передано у безоплатне користування (позичку) окремі будівлі, які перебували у власності монастиря до 1918 р. (окрім колишньої АДРЕСА_1; колишньої монастирської аптеки по АДРЕСА_2 та колишньої монастирської странноприймальні по АДРЕСА_3).

Позивач покликаючись на факт приналежності земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_1, просить визнати протиправним Наказ від 20.11.1997р. №463- С в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 окремо збудованого гаражу в садибі житлового будинку АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Свідоцтво про право власності на гараж було видане на підставі Наказу від 20 листопада 1997 року №463-С, який в свою чергу було видано на підставі Розпорядження КМДА від 02.10.96 № 1563 (ra1563017-96) "Про затвердження тимчасового порядку видачі свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна " прийнятого на виконання Розпорядження КМДА від 03.08.96 р. № 1391 (ra1391017-96) " Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" та з метою реалізації повноважень місцевих органів державної виконавчої влади, зазначених в Правилах державної реєстрації об'єктів нерухомого майна що знаходяться у власності юридичних і фізичних осіб, затверджених Наказом Державного Комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.95р. № 56 (z0031-96) та зареєстрованих Мінюстом 19.01.96 р. №31/1056.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97ВР від 21.05.1997 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами. В силу частини першої ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акт місцевої ради це юридична форма результату вираження її волі, тобто офіційний документ, який породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання тих чи інших відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин та поширює свою чинність на певний час, територію і коло суб'єктів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління житлового забезпечення КМДА видало свідоцтво про право власності на гараж, з дотриманням передбаченої законодавством процедури реєстрації права власності на гараж на майно, яке перебувало у власності громади.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно Розпорядження КМДА №979 від 17.05.2002 року (ra0979017-02) «Про уточнення меж історико-культурних заповідників», а також листа Головного управління охорони культурної спадщини КМДА № 277780 від 03.10.2007 року та №442/1 від 18.12.2009 року, саме у 2002 році було закріплено межі, території історико-культурного заповіднику, які зайняті Позивачем, а право власності на оспорювану земельну ділянку, на якій знаходиться гараж у виникло у ОСОБА_3 1997 році.

Підставами для визнання рішення недійсним (нечинним) може бути невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв це рішення. При цьому обов'язковою умовою визнання рішення недійсним (нечинним) є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Однак, виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку що відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства України.

Суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимога позивача про скасування оскаржуваного Наказу від 20.11.1997 р. №463 - С в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 окремо збудованого гаражу в садибі житлового будинку номер АДРЕСА_1 та Свідоцтва про право власності на вказаний гараж безпідставна.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8- 11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу Свято-Покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української Православної церкви - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 22 січня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.