Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - УДМС України в Полтавській області), Миргородського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, третя особа - ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з адміністративним позовом, про: визнання неправомірними дій Миргородського міського відділу УДМС України в Полтавській області щодо зняття їх з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, м. Миргород, Полтавська область, без рішення суду; зобов'язання вчинити дії по відновленню їх реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновків про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами встановлено, що 28 липня 2015 року до Миргородського міського відділу УДМС України в Полтавській області надійшла заява ОСОБА_4 про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, які були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, м. Миргород, Полтавська область, з підстав належності йому даної квартири на праві приватної власності. При цьому, до заяви були додані договір дарування квартири від 27 липня 2015 року та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якими підтверджується право власності ОСОБА_4 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, м. Миргород, Полтавська область.

За результатами розгляду вказаної заяви Миргородським міським відділом УДМС України в Полтавській області складено висновок від 28 липня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 підлягають зняттю з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, м. Миргород, Полтавська область.

Відповідно до положень статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: 1) заяви особи або її законного представника; 2) судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; 3) свідоцтва про смерть; 4) паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; 5) інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Аналогічні норми містить Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року № 1077 (z2109-12) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2109/22421 (z2109-12) (далі - Порядок).

Так, відповідно до абзацу дев'ятого пункту 3.1 Порядку зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Зняття з реєстрації на підставах, визначених в абзацах вісім та дев'ять пункту 3.1 цього розділу, здійснюється за клопотанням уповноваженої особи закладу/установи або за заявою власника/наймача житла або їх законних представників.

Так, ОСОБА_5 за договором дарування від 12 квітня 1997 року, укладеним з її батьком ОСОБА_6, набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1, м. Миргород, Полтавська область.

Як свідчить наявна у матеріалах справи поквартирна картка, ОСОБА_2, ОСОБА_3 були членами родини ОСОБА_5

На підставі договору дарування квартири від 27 липня 2015 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вказану квартиру, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 липня 2015 року № 41260736.

Відповідно до частини першої статті 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно із статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 Житлового кодексу УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 Цивільного кодексу України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Така правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.

Отже, втрата ОСОБА_5 права власності на квартиру і як наслідок - права користування житловим приміщенням призвело до припинення права користування ним також її колишніх членів сім'ї - ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Враховуючи викладене колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що Миргородський міський відділ УДМС України в Полтавській області при знятті позивачів з реєстрації місця проживання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій по зняттю осіб з реєстрації місця проживання.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.