Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора АР Крим на вирок Ленінського районного суду АР Крим від 7 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 вересня 2009 року.

Вироком Ленінського районного суду АР Крим від 7 липня 2009 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше неодноразово судимого,

останній раз 17.07.2007 року

Ленінським районним судом АР Крим

за ч. 1 ст. 296 КК України до штрафу в

розмірі 10200 грн.,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на 4 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 вересня 2009 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, перебуваючи в нетверезому стані, 26.04.2009 року на ринку біля магазину по вул. Пушкіна в сел. Леніно АР Крим, погрожуючи застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, відкрито викрав у ОСОБА_2 майно та гроші на загальну суму 95 грн..

У касаційному поданні та доповненні до нього порушується питання про скасування судових рішень у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та направлення справи на новий судовий розгляд. Прокурор зазначає, що суд не застосував ст. 71 КК України, що призвело до неправильного призначення ОСОБА_1 покарання, оскільки не враховано, що ОСОБА_1 не відбув покарання у виді штрафу за попереднім вироком.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставою для скасування чи зміни вироку, ухвали чи постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону. неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у скоєному злочині та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України у касаційному поданні не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 71 КК України, коли засуджений до повного відбуття основного чи додаткового покарання скоїв новий злочин, суд повинен призначити остаточне покарання за сукупністю вироків.

Як убачається з матеріалів справи, вироком Леніського районного суду АР Крим від 17 липня 2007 року ОСОБА_1 призначено покарання у виді штрафу у сумі 10200 грн., який на момент постановлення останнього вироку він не виплатив.

Згідно довідки відділу державної виконавчої служби Ленінського районного упраління юстиції АР Крим на момент постановлення вироку ОСОБА_1 виплатив штраф у сумі 4085 грн..

Відповідно ч. 3 ст. 72 КК України штраф при призначенні покарань за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно і в такому випадку суд призначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком і покарання по новому вироку, прийняв рішення про їх самостійне виконання.

Проте, суд, призначаючи покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України, в порушення цих вимог не призначив йому остаточне покарання за правилами ст. 71 та ч. 3 ст. 72 КК України за сукупністю вироків.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, в ході якого слід розглянути справу відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора АР Крим задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду АР Крим від 7 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.