Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Розваляєвої Т.С. Маслія В.І. розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року у справі № 820/4044/15 за позовом ОСОБА_4 до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, Відділу містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області про визнання протиправними висновку та рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, Відділу містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати висновок Відділу містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області № 23 від 20.03.2013 р. щодо додержання містобудівних вимог проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1;

- визнати протиправною та скасувати відмову Харківської районної державної адміністрації Харківської області, викладену в листі № М-252/05-11 від 15.04.2015 р., щодо погодження проекту землеустрою відведення ОСОБА_4 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, розробленого ПП "Геобаланс";

- визнати протиправною та скасувати відмову Відділу містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області, викладену в листі № 37 від 06.04.2015 р., щодо погодження проекту землеустрою відведення ОСОБА_4 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, розробленого ПП "Геобаланс";

- зобов'язати Харківську районну державну адміністрацію Харківської області та Відділ містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області погодити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування висновку відділу містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області № 23 від 20.03.2013 року, залишивши адміністративний позов у цій частині без розгляду. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.03.2013 року Відділом містобудування та архітектури Харківської РДА Харківської області надано висновок № 23, в якому зазначено, що на момент розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1 не представлено погодження державних органів пожежної охорони та рішення Будянської селищної ради про можливість збереження зазначеного гаражу. У зв'язку із цим, проект землеустрою можливо буде розглянути після усунення зауважень, зазначених у висновку.

Рішенням Будянської селищної ради Харківського району Харківської області від 05.08.2013 року затверджено проект землеустрою ОСОБА_4 щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу, яка розташована по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0025 га, за умови виконання вимог, зазначених у висновку № 405 від 19.05.2013 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та у висновку № 23 від 20.03.2013 року щодо додержання містобудівних вимог проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

30.10.2014 р. державним кадастровим реєстратором прийнято рішення про відмову внесення відомостей до Державного земельного кадастру про право власності ОСОБА_4 на вищезазначену земельну ділянку в зв'язку з тим, що проект землеустрою не погоджено відділом містобудування та архітектури.

31.03.2015 р. позивачем було складено заяву про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

06.04.2015 р. Відділом містобудування та архітектури Харківської РДА Харківської області позивачу було надано лист-відповідь № 37, в якому зазначено, що на земельній ділянці, яка проектується до відведення, розташований самочинно збудований гараж для зберігання легкового автотранспорту. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво. На даний час, справа за № 820/703/15 за позовом ОСОБА_4 знаходиться на розгляді у Харківському окружному адміністративному суді. Подальший розгляд щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки буде поновлено після винесення судом відповідного рішення.

15.04.2015 р. Харківською РДА Харківської області позивачу було надіслано лист № М-252/05-11, в якому зазначені аналогічні мотиви, що й у листі Відділу містобудування та архітектури від 06.04.2015 р. № 37.

Не погоджуючись з відмовою відповідачів у погодженні проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у зв'язку з відсутністю передбачених ст. 50 Закону України "Про землеустрій" правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, відмовляючи в погодженні проекту землеустрою, викладених у листах від 06.04.2015 р. № 37 та 15.04.2015 р. № М-252/05-11, відповідачі діяли правомірно.

Суд апеляційної інстанції також залишив без розгляду позовну вимогу ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування висновку Відділу містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області № 23 від 20.03.2013 року щодо додержання містобудівних вимог проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1.

Колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції щодо залишення без розгляду на підставі ст. 99 КАС України позовної вимоги про визнання протиправним та скасування висновку Відділу містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області № 23 від 20.03.2013 р., оскільки 20.03.2013 року ОСОБА_4 звертався до Відділу містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області із заявою вх. № 132 про надання висновку щодо відповідності містобудівним, архітектурно-планувальним вимогам проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для оформлення права оренди (власності). В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтвердив факт отримання ним оскаржуваного висновку № 23 від 20.03.2013 р. ще у 2013 році.

Крім того, посилання на даний висновок міститься у рішенні Будянської селищної ради Харківського району Харківської області від 05.08.2013 року "Про затвердження ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1".

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що право на звернення до суду із вказаною вимогою виникло у позивача ще у 2013 року, проте ОСОБА_4 звернувся до суду лише в квітні 2015 року, тобто поза межами строку, встановленого ч.2 ст. 99 КАС України.

Разом з тим, в касаційній скарзі скаржником не зазначено будь-яких заперечень щодо неправомірності застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 99 КАС України. До того ж, згідно з ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Щодо решти позовних вимог, то колегія суддів вважає передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у їх задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч.8 ст. 118 ЗК України).

Згідно з приписами частини 1 та 2 статті 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Відповідно до ч.4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч.5 цієї статті).

Частиною шостою статті 186-1 ЗК України визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до ч.7 ст. 186-1 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати, зокрема, додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій".

Частиною третьою статті 50 Закону України "Про землеустрій" визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, серед іншого, копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів).

Згідно з ч.8 ст. 186- 1 ЗК України, у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Так, підставою відмови ОСОБА_4 у погодженні проекту землеустрою є відсутність, передбачених ст. 50 Закону України "Про землеустрій", правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомого майна.

Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність таких доводів відповідачів.

Однак, вирішуючи спір, суди не надали належної правової оцінки тому, що на земельній ділянці, яка проектується до відведення, розташований об'єкт нерухомого майна - самочинно збудований гараж.

Судами не було враховано особливості нерухомого майна, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, а також не досліджено питання набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, яке врегульоване ст. 376 Цивільного кодексу України.

Зокрема, судами не враховано, що відповідно до положень вказаної статті Цивільного кодексу України (435-15) , особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Не дослідження вказаних обставин справи позбавило можливості судів попередніх інстанцій дослідити питання можливості надання позивачем правовстановлюючих документів на самочинне збудоване майно.

Крім того, в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 820/703/15 позовну заяву позивача залишено без розгляду, а відтак право власності на самочинно збудоване нерухоме майно позивачем не доведено.

Однак, судами не враховано, що питання набуття позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не є предметом позову у справі № 820/703/15.

Тобто, суди попередніх інстанцій не досліджували належним чином вказані обставини, а виходили зі змісту листів відповідачів.

Таким чином, вирішуючи даний адміністративний спір, суди не вжили передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі відповідно до ч.4 ст. 11 КАС України.

Судова колегія дійшла висновку, що рішення судів вимогам ст. 159 КАС України не відповідають. Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій. Відповідно до приписів ст. 220 КАС України допущені порушення не можуть бути перевірені і усунуті судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене, судові рішення у цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суду належить врахувати недоліки, викладені у мотивувальній частині ухвали і правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права.

Поряд з цим, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 (v010p710-10) , яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про:

- визнання протиправною та скасування відмови Харківської районної державної адміністрації Харківської області, викладену в листі № М-252/05-11 від 15.04.2015 р., щодо погодження проекту землеустрою відведення ОСОБА_4 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, розробленого ПП "Геобаланс";

- визнання протиправною та скасування відмови Відділу містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області, викладену в листі № 37 від 06.04.2015 р., щодо погодження проекту землеустрою відведення ОСОБА_4 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, розробленого ПП "Геобаланс";

- зобов'язання Харківську районну державну адміністрацію Харківської області та Відділ містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області погодити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1.

Справу в частині зазначених позовних вимог направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.