Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 квітня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Івано-Франківської області на вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2009 року щодо ОСОБА_5

Зазначеним вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і мешканця смт Перегінське Рожнятівського району Івано-Франківської області, раніше не судимого,

- засуджено за ч.1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_5 покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти ці органи про зміну місця проживання або роботи.

За вироком суду ОСОБА_5 засуджено за те, що він після смерті свого батька з 1990 року без передбаченого законом дозволу зберігав за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 незареєстрований в установленому законом порядку карабін конструкції "Мосина" № 44040 калібру 7,62 мм.

08 червня 2009 року ОСОБА_5 на пропозицію ОСОБА_6 знайти для продажу його знайомому на ім’я ОСОБА_4 зброю, ввівши брата в оману, повідомив про наявність у нього на праві власності зазначеного вище карабіну і відповідного дозволу на нього, і погодився продати зброю за 500 доларів США.

09 червня 2009 року невстановлена особа на ім’я ОСОБА_4 разом із іншою невстановленою особою та ОСОБА_6 і ОСОБА_5 поблизу смт Перегінське випробували зазначений вище карабін, після чого особа на ім’я ОСОБА_4 погодилася його придбати за 500 доларів США, домовившись привезти гроші пізніше. Після цього ОСОБА_5 перевіз карабін на велосипеді до місця свого проживання, де продовжував його зберігати.

12 червня 2009 року, близько 3 год., до ОСОБА_5 подзвонила невстановлена слідством особа з повідомленням, що приїхала від ОСОБА_4 з метою придбати карабін. Тоді на прохання ОСОБА_5 його брат ОСОБА_6 підійшов до Перегінської школи №1 по вул. О.Довбуша, де пересвідчився у наявності у особи грошей, про що повідомив ОСОБА_5, який приїхав до школи із карабіном з метою його продажу. Тут же до братів ОСОБА_5 та невстановленої особи підійшли працівники міліції, які затримали ОСОБА_6, а ОСОБА_5, викинувши карабін, з місця події втік, не довівши до кінця свої дії по збуту вогнепальної зброї з причин, що не залежали від його волі.

У апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_5 не переглядався.

У касаційному поданні перший заступник прокурора Івано-Франківської області, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_5 у носінні і зберіганні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу та у вчиненні замаху на збут вогнепальної зброї, просить скасувати вирок щодо ОСОБА_5, а справу направити на новий судовий розгляд. Мотивує тим, що місцевий суд порушив вимоги кримінально-процесуального закону та неправильно застосував кримінальний закон. Вказує, що суд безпідставно виключив з обвинувачення ОСОБА_5 як зайву кваліфікацію його дій за ст. 15 і ч. 1 ст. 263 КК України по замаху на збут вогнепальної зброї та, окрім того, прийняв це рішення при дослідженні доказів у порядку, передбаченому ч.3 ст. 299 КПК України, хоча не мав права цього робити при скороченому розгляді справи. Також вказує, що місцевий суд безпідставно застосував ст. 75 КК України і звільнив ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, чим призначив йому надмірно м’яке покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційного подання в частині м’якості призначеного ОСОБА_5 із застосуванням ст. 75 КК України покарання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні дій, пов’язаних із незаконним носінням, зберіганням вогнепальної зброї, а також замахом на її збут без передбаченого законом дозволу. Такий висновок суду не оспорюється в касаційному поданні і ґрунтується на доказах, зібраних органами досудового слідства та перевірених судом за згодою учасників судового процесу в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України, правильність застосування якого також не заперечується прокурором у касаційному поданні.

Зазначені вище дії ОСОБА_5 судом правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК України без додаткової кваліфікації в частині замаху на збут зброї за ст. 15 і ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки згідно з вимогами ч.1 ст. 263 КК України цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії, вказаної в диспозиції цієї норми кримінального закону.

Окрім того, відповідно до ст. 33 КК України, окремій кваліфікації, що утворює сукупність злочинів, підлягають лише злочинні дії, передбачені різними статтями або частинами однієї статті Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) , а вчинені ОСОБА_5 дії з незаконного поводження з одним і тим же предметом - вогнепальною зброєю, а саме: незаконне носіння, зберігання і замах на збут карабіну, охоплюються однією частиною статті КК України (2341-14) – ч. 1 ст. 263 КК України, а тому додаткової кваліфікації за замах на збут за ст. 15 і ч. 1 ст. 263 КК України не потребують.

З огляду на викладене, суд обґрунтовано виключив як зайву кваліфікацію дій засудженого в частині замаху на збут карабіну за ст. 15 і ч. 1 ст. 263 КК України.

Таке рішення суд мав право прийняти і при дослідженні доказів в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України, яка не містить будь-яких застережень щодо цього. Окрім того, це рішення повністю відповідає фактичним обставинам справи, встановленим як органами досудового слідства, так і судом.

Таким чином, касаційне подання прокурора в частині неправильної кваліфікації судом дій ОСОБА_5 і допущених судом істотних порушень кримінально-процесуального закону не підлягає задоволенню.

Що стосується порушеного в касаційному поданні питання про скасування вироку щодо ОСОБА_5 у зв’язку з призначенням йому із застосуванням ст. 75 КК України надмірно м’якого покарання, то колегія суддів вважає і в цій частині подання таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Покарання ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст.ст. 65, 75 КК України, з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, даних про особу засудженого, відсутності обтяжуючих його покарання обставин, наявності таких пом’якшуючих покарання обставин як щире каяття у вчиненому, тяжке матеріальне та особисте становище – перебування на його утриманні матері-інваліда другої групи та бабусі-пенсіонерки похилого віку, а також того, що він уперше притягався до кримінальної відповідальності.

Також судом було враховано, що ОСОБА_5 позитивно характеризувався за місцем проживання, на спеціальних обліках не перебував.

З матеріалів справи видно, що він 15.06.2009 року, тобто ще до порушення 19.06.2009 року щодо нього кримінальної справи, добровільно з’явився до органів міліції і дав правдиві пояснення щодо обставин вчиненого злочину (а.с.1, 11-12, 19), у зв’язку з чим йому було обрано запобіжний захід – підписку про невиїзд з постійного місця проживання (а.с. 60), яку він не порушував.

Ураховуючи зазначені обставини, прокурор у судовому засіданні просив суд призначити засудженому покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України.

З огляду на всі ці дані у сукупності, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_5 покарання в межах санкції ч.1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі, звільнивши його на підставі ст. 75 КК України від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Твердження прокурора про те, що суд безпідставно послався у вироку на вчинення ОСОБА_5 злочину вперше як на пом’якшуючу його покарання обставину, оскільки ОСОБА_5 раніше вчиняв злочин, передбачений ст. 198 КК України, не може бути підставою для скасування вироку за м’якістю призначеного засудженому покарання.

Як убачається з тексту вироку, суд не зазначав в ньому про те, що ОСОБА_5 злочин учинив вперше, а вказував, що раніше він не притягався до кримінальної відповідальності, і це підтверджено даними спеціальної перевірки, за якою кримінальна справа щодо ОСОБА_5 за обвинуваченням за ст. 198 КК України була щодо нього закрита судом 23.05.2008 року за ст. 6 п. 4 КПК України на підставі акту амністії.

Не може бути підставою для визнання призначеного ОСОБА_5 покарання м’яким і те, що він не працював, оскільки це є правом особи, а не її обов’язком, та, окрім того, за наявним у справі актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї ОСОБА_5 видно, що вона веде домашнє господарство (а.с. 78).

З огляду на викладене, призначене ОСОБА_5 покарання слід визнати необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому підстав вважати його надмірно м’яким, як про це йдеться в касаційному поданні, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області залишити без задоволення, а вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2009 року щодо ОСОБА_5 без зміни.