5-567км10 Про вчинення хуліганства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок чого настала смерть потерпілого - 08.04.2010 Прийняття

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 4 листопада 2008 року вирок змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_5 із ч. 2 ст. 206 КК України 1960 року на ч. 1 ст. 296 КК України 2001 року й призначено покарання чотири роки обмеження волі. За ч. 3 ст. 101 КК України 1960 року ОСОБА_5 призначено дев’ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 42 КК України 1960 року остаточно - дев’ять років позбавлення волі. Указане судове рішення уточнено ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 3 листопада 2009 року і визначено вважати датою його постановлення 11 листопада 2008 року.

ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 9 жовтня 1999 року приблизно о 22 год. у смт. Володимирець Рівненської області поблизу кафе-бару "Каштан", грубо порушуючи громадський порядок із мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжувалося особливою зухвалістю, безпричинно, з хуліганських мотивів умисно штовхнув ОСОБА_6, від чого останній ударився головою та тілом до стіни кафе-бару, далі завдав один удар кулаком в обличчя та декілька ударів ногою в нижню частину живота потерпілого, внаслідок чого ОСОБА_6 впав на землю. Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_5 умисно завдав ОСОБА_6 не менше шести ударів по голові, в тому числі в потиличну ділянку, й один удар із значною силою з розбігу. Вказаними діями ОСОБА_5 спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку та обширної субдуральної гематоми зліва, набряку речовини головного мозку, крововиливів обличчя, правої руки, м’яких тканин голови, забійної рани нижньої губи, садна правого передпліччя, які є небезпечними для життя й здоров’я в момент заподіяння і від яких 12 жовтня 1999 року ОСОБА_6 помер.

За змістом касаційної скарги ОСОБА_5, посилаючись на безпідставність засудження, а також на істотні порушення вимог кримінально – процесуального закону апеляційним судом, просить судові рішення скасувати, а справу закрити. Зокрема, у касаційній скарзі засуджений указує, що апеляційний суд переніс апеляційний розгляд кримінальної справи за його обвинуваченням з 21 жовтня на 11 листопада 2008 року й у цей день провів формальне судове засідання за його участю, оскільки фактично розглянув апеляції його та захисника на вирок суду першої інстанції і прийняв рішення 4 листопада 2008 року, про що свідчить дата в ухвалі апеляційного суду.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка просила касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 296 КК України скасувати у зв’язку із закінчення строків давності й справу в цій частині закрити, а в частині вирішення цивільного позову судові рішення скасувати й справу направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих діянь відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на належним чином оцінених та перевірених у судовому засіданні доказах.

Так, засуджений ОСОБА_5, хоча й заперечував свою винуватість, проте у суді визнав, що ввечері 9 жовтня 1999 року біля кафе-бару "Каштан" під час бійки завдав декілька ударів по тілу ОСОБА_6

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 на досудовому слідстві та у суді вказували, що безпосередньо бачили, як ОСОБА_5 завдавав удари ОСОБА_6 ногами по тілу й в область голови.

Підстав сумніватися у достовірності показань вказаних свідків судом не встановлено. Повідомлені ними дані в частині спричинення ОСОБА_5 ОСОБА_6 тілесних ушкоджень є послідовними та узгоджуються між собою.

Причини зміни показань у суді, зокрема, свідком ОСОБА_9, суд належним чином перевірив, встановивши, що первинні показання свідка на досудовому слідстві були спрямовані, за проханням ОСОБА_5, на приховування дійсної ролі останнього у побитті потерпілого.

Оголошення показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 проведено судом із дотриманням вимог ст. 306 КПК України, а тому посилання на них у вироку є правомірним.

Окрім того, винуватість ОСОБА_5 також підтверджується висновком судово – медичної експертизи, згідно з яким ОСОБА_6 спричинено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно – мозкової травми, забою головного мозку та обширної субдуральної гематоми зліва, набряку речовини головного мозку, крововиливів обличчя, правої руки, м’яких тканин голови, забійної рани нижньої губи, садна правого передпліччя, які є небезпечними для життя й здоров’я в момент заподіяння, від яких 12 жовтня 1999 року потерпілий помер.

Таким чином, суд обґрунтовано визнав ОСОБА_5 винуватим у спричиненні ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, від яких останній помер. Кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 101 КК України 1960 року є правильною.

Призначене ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 101 КК України 1960 року покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Обґрунтованими є і висновки суду про вчинення ОСОБА_5 хуліганських дій та їх кваліфікація за ч. 1 ст. 296 КК України 2001 року.

Разом із тим, дане діяння, як установлено судом, ОСОБА_5 вчинив 9 жовтня 1999 року. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 296 КК України, є невеликої тяжкості, за який строк давності притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України становить три роки, які на час розгляду справи минули.

Разом із тим, ні районний суд, ні суд апеляційної інстанції, який обґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_5 із ч. 2 ст. 206 КК України 1960 року на ч. 1 ст. 296 КК України 2001 року, питання про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за цією статтею на підставі ст. 49 КК України не обговорював.

З огляду на таке судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, а справа закриттю у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Окрім того, розглядаючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_16, суд також допустив порушення вимог закону.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 2 жовтня 2003 року засуджено ОСОБА_5 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296 КК України, а також ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_9 – за ч. 2 ст. 296 КК України за вчинення хуліганства, поєднаного із спричиненням ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер.

При цьому вироком суду цивільний позов потерпілого ОСОБА_16, в якому він просив із кожного із засуджених стягнути по 717 грн. 60 коп. матеріальної та по 100 000 грн. моральної шкоди, задоволено частково й постановлено стягнути солідарно із ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 1270 грн. матеріальної шкоди та моральну шкоду солідарно із ОСОБА_5 та ОСОБА_8 10 000 грн. й солідарно з ОСОБА_14, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 6000 грн. Указаний вирок, зокрема, щодо ОСОБА_5 ухвалою Верховного Суду України від 17 жовтня 2006 року скасовано у зв’язку з м’якістю призначеного засудженому покарання з направленням справи на новий судовий розгляд. В ході нового розгляду справи потерпілий ОСОБА_16 знову подав цивільний позов про стягнення із ОСОБА_5 матеріальної шкоди на суму 4088 грн. та 100 000 грн. моральної шкоди. Визнавши ОСОБА_5 винуватим у вчиненні хуліганства та спричиненні ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть, суд постановив стягнути із засудженого матеріальні збитки у сумі 4088 грн. та моральну шкоду у сумі 50 000 грн.

Зміст повторного цивільного позову потерпілого свідчить про те, що суми на відшкодування йому матеріальних витрат аналогічні тим, що заявлялися ним при попередньому судовому розгляді, за виключенням витрат, пов’язаних з оплатою праці адвоката. Задовольняючи первинний позов потерпілого, суд у вироку від 2 жовтня 2003 року постановив стягнути матеріальну шкоду з усіх засуджених солідарно, а за даним вироком відшкодування покладено на одного ОСОБА_5, тоді як відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 року "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" (v0003700-89) , завдана шкода підлягає стягненню з винуватої особи у солідарному порядку з раніше засудженими співучасниками.

Що ж стосується задоволення цивільного позову потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди в більшому розмірі, ніж попереднім вироком, суд не мотивував необхідність збільшення розміру морального відшкодування.

За таких обставин рішення суду щодо цивільного позову потерпілого не можна визнати правильним, у зв’язку з чим вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Інших істотних порушень вимог кримінально – процесуального закону, які б ставили під сумнів висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих діянь, касаційною інстанцією не виявлено.

Зокрема, безпідставними є посилання ОСОБА_5 у касаційній скарзі на необ’єктивність розгляду справи з огляду на те, що 11 листопада 2008 року апеляційний суд провів формальне судове засідання за його участю, а фактично розглянув апеляції і прийняв рішення 4 листопада 2008 року.

По справі встановлено, що вказівка в ухвалі апеляційного суду дати розгляду 4 листопада 2008 року є технічною помилкою, яку усунуто шляхом уточнення вказаного судового рішення в порядку ст. ст. 409, 411 КПК України ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 3 листопада 2009 року.

На підставі наведеного, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів, -

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 4 листопада 2008 року щодо ОСОБА_5 у частині його засудження за ч. 1 ст. 296 КК України скасувати, а кримінальну справу в цій частині закрити відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.