Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 30 березня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на судові рішення щодо ОСОБА_6,

установила:

вироком Ленінського районного суду міста Харкова від 18 травня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 вересня 2009 року,

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Перемоги Золочівського району Харківської області, мешканця села Вільшани Дергачівського району Харківської області, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь експертної установи судові витрати в розмірі 202 гривні 82 копійки.

ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він, будучи в стані алкогольного сп’яніння, 05 грудня 2008 року приблизно о 19-ій годині 20 хвилин з автобусної зупинки, розташованої біля будинку № 148/2 на вулиці Полтавській шлях у місті Харкові, скористався тим, що в незачиненому автобусі "ПАЗ 32054", що належав ОСОБА_7, у замку запалювання знаходився ключ, яким він запустив двигун й, таким чином, незаконно заволодів цим транспортним засобом.

Того ж дня й з того ж місця приблизно о 19-ій годині 40 хвилин ОСОБА_6 за аналогічних обставин заволодів автобусом "ПАЗ 32054", який належав ОСОБА_8

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на щире каяття, сприяння розкриттю злочину, позитивну характеристику, наявність на утриманні малолітньої дитини, просить судові рішення змінити та на підставі ст. 75 КК України звільнивши його підзахисного від покарання з випробуванням. Твердить, що ОСОБА_6 не мав корисливого мотиву, що до таких дій його спонукав збіг обставин – нагальна потреба перебувати біля вагітної дружини, стан здоров’я якої на час скоєння злочину перебував у критичному стані.

Заслухавши доповідача, прокурора Сухарєва О.М., який просив скаргу захисника залишити без задоволення, а судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 у незаконному заволодінні транспортними засобами відповідають фактичним обставинам справи, обґрунтовані сукупністю розглянутих у судовому засіданні і наведених у вироку доказів. Ці висновки суду в касаційній скарзі не оспорюються.

Призначаючи покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що впливають на покарання. Але разом з тим не зважив і не надав відповідного значення ряду обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Зокрема, суд по суті не врахував, що ОСОБА_6 повністю визнав вину, сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся. За місцем проживання характеризується позитивно, одружений, утримує малолітню дитину, працював, не має судимостей.

Зі справи видно, що злочином фактично не було заподіяно шкоди, що потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вибачили засудженого й не наполягали на суворому покаранні.

Поза увагою залишилися обставини, що передували злочину й зумовили його скоєння. Упродовж кримінального провадження у справі ОСОБА_6 пояснював, що заволодіти автобусами його спонукало бажання якомога швидше доїхати додому до вагітної дружини у зв’язку із раптовим погіршення її здоров’я до критичного стану. У справі немає даних, які б спростовували ці обставини. Натомість із доданої засудженим довідки Вільшанської міської лікарні убачається, що його дружина ОСОБА_9 дійсно у період вагітності неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні з приводу загрози переривання вагітності, а копії з свідоцтва про народження, – що дитина засудженого ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто невдовзі після злочину (а. с. 237, 227).

Наведені обставини у своїй сукупності вказують на можливість застосування до ОСОБА_11 положень ст. 69 КК України й призначення покарання нижче від найнижчої межі санкції частини статті обвинувачення. Водночас, враховуючи характер діяння та обставини, що обтяжують покарання, підстав для ухвалення рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, не вбачається.

У зв’язку із цим доводи касаційної скарги підлягають частковому задоволенню, а вирок зміні.

Оскільки під час перегляду справи апеляційний суд не звернув належної уваги на зазначені обставини, зміні підлягає й ухвала апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду міста Харкова від 18 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 вересня 2009 року щодо ОСОБА_6 змінити та із застосуванням ст. 69 КК України пом’якшити йому покарання за ч. 2 ст. 289 КК України до 3-х років позбавлення волі.

У решті вирок залишити без зміни.