2а-6089/12/1470 Про визнання неправомірними дій ДПІ щодо донарахування пені по податковим зобов'язанням згідно податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії - 02.03.2016 Прийняття

У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" (далі - позивач, ТОВ "Судносервіс") звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило суд визнати неправомірними дії відповідача по донарахуванню пені по податковим зобов'язанням згідно податкових повідомлень-рішень від 05.07.2012 р. № 0001242301, від 05.07.2012 р. № 0001212301, від 05.04.2012 р. № 00000472301, від 05.04.2012 р. № 00000462301, від 07.08.2012 р. № 0000702360, від 08.12.2011 р. № 0002472301, від 09.12.2011 р. № 0002482301, від 31.10.2012 р. № 0001972301; зобов'язати відповідача внести відповідні зміни до картки особового рахунку позивача шляхом вилучення пені; визнати неправомірною та скасувати податкову вимогу від 12.11.2012 р. № 583; визнати неправомірним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 14.11.2012 р. № 116.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 р., позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби по донарахуванню пені по податковим зобов'язанням згідно податкових повідомлень-рішень від 05.07.2012 р. № 0001242301, від 05.07.2012 р. № 0001212301, від 05.04.2012 р. № 00000472301, від 05.04.2012 р. № 00000462301, від 07.08.2012 р. № 0000702360, від 08.12.2011 р. № 0002472301, від 09.12.2011 р. № 0002482301, від 31.10.2012 р. № 0001972301.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю та закрити провадження у справі.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Сторони в судове засідання 02.03.2016 р. не з'явились, про час та місце слухання справи були належним чином повідомлені, справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши судові рішення в межах касаційної скарги на підставі положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.11.2012 р. податковим органом винесена податкова вимога за № 583, в якій повідомлялося, що станом на 12.11.2012 р. у ТОВ "Судносервіс" сума податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 399 992,77 грн., та складається з таких сум нарахованої пені: податок на прибуток іноземних юридичних осіб - 7 929,81 грн.; податок на прибуток приватних підприємств - 328 597,84 грн.; податок на додану вартість - 63 465,12 грн. Вище зазначена вимога, отримана позивачем 14.11.2012 р. Пеня була нарахована позивачеві за період з 2010 р. по І кв. 2012 р.

Згідно наявної в матеріалах справи Довідки від 01.10.2012 р. № 6217/10/19-049 станом на 01.10.2012 р. заборгованість зі сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) у ТОВ "Судносервіс" відсутня.

Інструкцією про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.12.2010 року № 953 (z1350-10) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2010 №1350/18645 (z1350-10) визначено, що пеня нараховується: після закінчення, встановлених Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу. Нарахування пені розпочинається: при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного Кодексом; при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно з Кодексом.

У відповідності із п. 2.2 Інструкції, нарахування пені, визначеної пп. 2.1.1 п. 2.1 цього розділу, здійснюється у день фактичного погашення податкового боргу (частини податкового боргу).

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що дії відповідача по нарахуванню пені по податковим зобов'язанням згідно податкових повідомлень-рішень від 05.07.2012 р. № 0001242301, від 05.07.2012 р. № 0001212301, від 05.04.2012 р. № 00000472301, від 05.04.2012 р. № 00000462301, від 07.08.2012 р. № 0000702360, від 08.12.2011 р. № 0002472301, від 09.12.2011 р. № 0002482301, від 31.10.2012 р. № 0001972301 були передчасними та протиправними.

Крім того, судами вірно зазначено, що так як в грудні 2012 р. рішенням начальника ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 05.12.2012 р. було скасовано податкову вимогу № 583 від 12.11.2012 р., та рішенням начальника ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 14.01.2013 р. звільнено з-під адміністративного арешту майно позивача, позовні вимоги позивача щодо внесення відповідних змін до картки особового рахунку позивача шляхом вилучення пені, визнання неправомірною та скасування податкової вимоги від 12.11.2012 р. № 583 та визнання неправомірним та скасування рішення податкового органу про опис майна у податкову заставу № 116 від 14.11.2012 р. виконані відповідачем самостійно та не підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність часткового задоволення позовних вимог, однак вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи в суді першої інстанції) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

За правилами статті 3 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком.

Безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання казначейством та його територіальними управліннями рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (пункт 2 Порядку).

Абзацом третім пункту 26 Порядку передбачено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету. В разі коли у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів зазначений код не передбачений або за таким кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша, ніж сума списання, або відсутні відкриті асигнування, безспірне списання судових витрат, штрафів здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється стягнення коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів.

Враховуючи те, що за правилами Бюджетного кодексу (2456-17) в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України, рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, в частині стягнення судових витрат з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції в цій частині.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 р. у справі № 21-1298а15 ( № 826/2689/14).

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим лише в частині.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 р. у справі 2а-6089/12/1470 змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення у такій редакції: "Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" (код ЄДРПОУ 23619147) понесені ним судові витрати в сумі 567,38 грн. з Державного бюджету України.

В решті постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 р. у справі № 2а-6089/12/1470 залишити без змін.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.