Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 16 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Харківської області на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2009 року щодо ОСОБА_1

Вироком суду

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця Вірменії, жителя м. Харкова,

раніше судимого:

- 16 вересня 2004 року Московським районним судом м. Харкова за ч.1 ст. 121 КК України до позбавлення волі на строк 5 років. 04 жовтня 2007 року звільнений умовно-достроково на 1 рік 7 місяців 6 днів,

засуджено за ч.1 ст. 190 КК України до штрафу на суму 850 грн.

На підставі ч.3 ст. 72 КК України постановлено вирок Московського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2004 року щодо ОСОБА_1 виконувати самостійно.

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 у доход держави судові витрати у сумі 282 грн. 47 коп.

Як визнав суд, 04 квітня 2008 року приблизно о 14 годині ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_1, шахрайським шляхом, зловживаючи довірою неповнолітнього ОСОБА_2, 1994 року народження, заволодів його мобільним телефоном "Нокіа №95-2", вартістю зі стартовим пакетом оператора "Київстар" 3 679 грн.

В апеляційній інстанції вирок щодо ОСОБА_1 не переглядався.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи висновок суду щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні шахрайства та кваліфікацію його злочинних дій, вважає, що при призначенні винному покарання суд неправильно застосував кримінальний закон, що потягло невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та даним про особу засудженого внаслідок мякості.

Прокурор зазначає, що суд призначаючи винному покарання у виді штрафу, не урахував те, що він раніше судимий, вчинив злочин у період умовно-дострокового звільнення та щодо неповнолітнього потерпілого.

Крім того, прокурор вважає, що оскільки ОСОБА_1 вчинив злочин у період умовно-дострокового звільнення, суд безпідставно не призначив йому покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.

Просить вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, прокурора Гладкого О.Є., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні шахрайства та правильність кваліфікації його злочинних дій за ч.1 ст. 190 КК України прокурором не оспорюється.

Разом із тим, суд, дійшовши до висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні шахрайства, при призначенні покарання, не дотримався вимог ст. 65 КК України та не призначив ОСОБА_1 покарання необхідне й достатнє для його виправлення.

Як убачається зі справи, ОСОБА_1 не працює, раніше судимий, новий злочин вчинив у період умовно-дострокового звільнення та щодо неповнолітнього потерпілого. За таких обставин рішення суду щодо призначення винному покарання саме у виді штрафу, не можна вважати обґрунтованим.

Крім того, суд, на порушення вимог ч.1 ст. 71 КК України, не призначив винному покарання за сукупністю вироків, не урахувавши роз’яснення, що містяться у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , яким передбачено що, призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір покарання за знову вчинений злочин, а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посилання на ст. 71 КК України.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню, вирок щодо ОСОБА_1 - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді, суд має розглянути справу щодо ОСОБА_1 з дотриманням чинного законодавства, і у разі доведеності винуватості, призначене покарання слід вважати м’яким.

Крім того, під час нового судового розгляду суд має урахувати роз’яснення, що містяться, зокрема, у абзаці п’ятому пункту десятого постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року (v0008700-09) , яким передбачено, що у разі призначення покарання, яке згідно з частиною 3 статті 72 КК України за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги статті 71 КК і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, ухваливши рішення про їх самостійне виконання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж місцевого суду в іншому складі суддів.