Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Тракало В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівського міського центру зайнятості на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015р. у справі за позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

У лютому 2015 року Львівський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю на суму 2 509,43 грн. за період з 22.07.2014 р. по 09.12.2014 р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2015 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 р. апеляційну скаргу Львівського міського центру зайнятості залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2015 р. у справі № 813/941/15 залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що в діях відповідача відсутні ознаки умислу щодо невиконання обов'язків безробітного та зловживання ними, відповідачем не порушено вимоги, встановлені Законом України "Про зайнятість населення" (5067-17) та відсутні підстави для стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

У касаційній скарзі позивач з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 вернулася до Львівського міського центру зайнятості в пошуках роботи 15.07.2014 р. Статус безробітної їй було надано 15.07.2014 р. та призначено виплату допомоги по безробіттю на підставі власноручно підписаної заяви.

Львівським міським центром зайнятості прийнято наказ від 17.12.2014 р. № 757, яким зобов'язано відповідача повернути виплачену їй суму матеріального забезпечення на випадок безробіття у сумі 2 509,43 грн. за період з 22.07.2014 р. до 09.12.2014 р., оскільки виявлено недостовірні дані, подані відповідачем під час реєстрації у службі зайнятості - відповідач під час реєстрації та набутті статусу безробітної 22.07.2014 р перебувала у цивільно - правових відносинах з ТзОВ "ОВБ Алфінанц Україна" згідно субагентського договору від 16.05.2014 р. про виконання робіт.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що справу про повернення надмірно сплачених відповідачу сум у вигляді допомоги по безробіттю належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках встановлених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України (п. 1 ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, необхідними ознаками для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства є безпосереднє зазначення в законі про можливість звернення суб'єкта владних повноважень до адміністративного суду та наявність публічно-правового спору.

Посилання Львівського міського центру зайнятості на положення ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" як на підставі звернення до суду є необгрунтованим, оскільки в даному випадку має місце не публічно-правовий спір.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем ? орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Висновок у справі про стягнення з фізичної особи зайво виплачених сум допомоги по безробіттю висловлений колегією суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 22.09.2015 р. у справі № 21-2209а15 зводиться до того, що такий спір є не публічно-правовим, а приватно-правовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

З урахуванням зазначених обставин та норм процесуального права, спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України до справ адміністративної юстиції відносяться лише публічно-правові спори.

З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачу слід роз'яснити про право звернення з позовом за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

Керуючись ст.ст. 157, 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Львівського міського центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 р. скасувати.

Провадження у справі за позовом Львівського міського центру зайнятості на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2015 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 р. у справі за позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів закрити у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Роз'яснити, що спір, який виник між сторонами, може бути вирішений в порядку цивільного судочинства.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.