Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Амєліна С.Є., Загороднього А.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Іванової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року по справі № 814/2288/14

за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту

інвалідів

до Публічного акціонерного товариства "Миколаївська

теплоелектроцентраль" (далі - ПАТ "Миколаївська

теплоелектроцентраль")

про стягнення заборгованості,

У липні 2012 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 571570,48 грн. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році та пені у розмірі 9716,35 грн.

На обґрунтування позову послалося на те, що відповідач на порушення статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ (875-12) ) не забезпечив установленого законодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відтак відповідно до статті 20 цього Закону відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів кошти в сумі 581286,83 грн., з яких адміністративно-господарські санкції за 2011 рік у розмірі 571570,48 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за 2011 рік у розмірі 9716,35 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" адміністративно-господарських санкцій у розмірі 571570,48 грн. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році та пені у розмірі 9716,35 грн., суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, то позивачем правомірно застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновками судів з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення" (далі - Закон № 803-XII (803-12) ) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 (z1534-05) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814 (z1534-05) , підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форм власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що на відповідача покладено лише обов'язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Єдиним належним доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" у звітах про наявність вакансій для інвалідів за формою № 3-ПН у період лютий - серпень 2011 року заявляло вакансії для працевлаштування інвалідів у обсязі меншому за необхідний для виконання нормативу. Так, замість необхідних 13 вакансій у березні та червні 2011 року відповідачем заявлено 9, у квітні 2011 року - 8, у травні та серпні 2011 року - 11, у липні 2011 року - 12. У січні 2011 року відповідач зазначений звіт до центру зайнятості взагалі не подавав.

Тобто, відповідач у 2011 році належним чином не інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезазначених норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій, то позовні вимоги позивача про стягнення з ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році та пені, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2011 року № 21-60а11, від 4 липня 2011 року № 21-159а11, від 11 червня 2013 року № 21-63а13, від 2 квітня 2013 року № 21-95а13, від 9 липня 2013 року № 21-200а13, від 19 листопада 2013 року № 21-397а13, від 28 січня 2014 року № 21-476а13, від 11 лютого 2014 року № 21-485а13.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.