Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Селівона О.Ф.,

суддів Редьки А.І., Канигіної Г.В.

за участю прокурора Колесниченка О.В.

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 24 грудня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2009 року, яким

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Самарканда, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено йому за цим законом покарання 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього обов’язку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 6736 грн. 89 коп. на відшкодування майнової шкоди та 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Прийнято рішення щодо речових доказів та судових витрат.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

Згідно з вироком ОСОБА_2 засуджено за те, що він 15 серпня 2008 року близько 9 год., керуючи автомобілем "ВАЗ-2107", державний номерний знак НОМЕР_1, та рухаючись по пр. Перемоги в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим у напрямку сел. Кам’янки зі швидкістю 50-60 км/год., порушив вимоги п. п. 3.29, 2.3 "б", 10.1 Правил дорожнього руху, перевищив дозволену на даній ділянці дороги швидкість – 40 км/год., проявив неуважність, не врахував зміну дорожньої обстановки, перед зміною напрямку руху керованого ним автомобіля не переконався, що це не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, і виїхав на праве узбіччя, де допустив зіткнення з автомобілем "КАМАЗ-55111", державний номерний знак НОМЕР_2, та наїзд на потерпілого ОСОБА_1, який знаходився біля передньої частини зазначеного автомобіля, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1, не оспорюючи обґрунтованості засудження та правильності кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України, просить вирок щодо нього скасувати у зв’язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону при призначенні засудженому покарання та невідповідністю останнього тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину та його особі внаслідок м’якості. Мотивує тим, що судом безпідставно визнано обставинами, які пом’якшують ОСОБА_2 покарання, визнання ним вини, щире каяття та часткове відшкодування завданої злочином шкоди. Вважає необґрунтованим рішення суду про можливість звільнення засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що касаційну скаргу потерпілого необхідно задовольнити частково, вирок щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п?яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому відповідно до вимог ст. 334 КПК України суд у мотивувальній частині вироку зобов’язаний мотивувати звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Проте, як убачається з мотивувальної частини вироку щодо ОСОБА_2, суд всупереч зазначеним вимогам кримінально-процесуального закону не навів належних мотивів свого рішення про можливість виправлення його без відбування покарання, а лише обмежився загальними фразами про врахування при цьому обставин справи та даних про особу ОСОБА_2

Крім того, за змістом ст. 75 КК України на її підставі особу може бути звільнено від відбування одного з перерахованих у ній основних покарань. Звільнення від відбування призначеного додаткового покарання ст. 75 КК України не передбачає.

При цьому ст. 77 КК України встановлює, що у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Проте, звільняючи ОСОБА_2 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, суд всупереч вищезазначеним вимогам кримінального закону звільнив його від відбування і основного покарання у виді позбавлення волі, і додаткового у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

За таких обставин вирок щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, за результатами якого покарання має бути призначено, а питання про звільнення від його відбування має бути вирішено відповідно до вимог кримінального закону.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2009 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд в іншому складі суду.