ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 лютого 2016 року м. Київ К/800/15474/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий суддя: Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Цвіркун Ю.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2014 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2015 р.
у справі № 816/4603/14
за позовом Фізичної - особи підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В :
Фізична - особа підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2014 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 28 березня 2014 року № 0024811701.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2015 р. постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2014 р. залишено без змін.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Полтаві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2015 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2015 р. - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.
ДПІ у м. Полтаві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності декларування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Калина" за період з 01 лютого 2011 року по 31 серпня 2011 року, за результатами якої складено акт від 07 лютого 2014 року № 640/16-01-17-01-11/НОМЕР_1
В акті перевірки зазначено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на 413 550 грн.
На підставі зазначених висновків акта перевірки ДПІ у м. Полтаві прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2014 року № 0024811701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 620 325 грн., у тому числі 413 550 грн. - основний платіж, 206 775 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Полтаві прийнято рішення № 1596/К/16-01-17-01-16 від 20.02.15 р. щодо часткового погодження застосування процедури податкового компромісу, ФОП ОСОБА_4 по податковому повідомленню-рішенню № 0024811701 від 28.03.2014 року в частині фінансово - господарських відносин позивача з ПП "Калина" за квітень - серпень 2011 року в сумі 484990 грн.
У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору № б/н від 04.01.2011 р., укладеного між ПП "Калина" (Експедитором) та позивачем (Замовник), експедитор за рахунок замовника забезпечує здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні. Експедитор в інтересах замовника виконує пов'язані з перевезення транспортно-експедиційні операції, а саме: розроблення маршруту перевезення, пошук перевізника, організація, забезпечення відправлення та отримання вантажу, супроводження вантажу та інші операції пов'язані з перевезенням.
Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі - прийому виконаних транспортно-експедиційних послуг, банківськими виписками тощо.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірними господарськими операціями.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування податкового кредиту.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2014 р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2015 р. залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В:
1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.
2.Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2015 р. залишити без змін.
3.ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .
Головуючий суддя
Судді
О.В. Вербицька
Н.Є. Маринчак
Ю.І. Цвіркун