Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 17 листопада 2009 року матеріали справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 - представника потерпілої ОСОБА_2 на судові рішення щодо ОСОБА_3,

02 березня 2009 року ОСОБА_1 від імені потерпілої ОСОБА_2 подала до Київського районного суду м. Одеси скаргу в порядку ст. 27 КПК України, в якій просила порушити кримінальну справу щодо ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст. 356 КК України, і притягти його до кримінальної відповідальності за цей злочин.

Своє прохання мотивувала тим, що ОСОБА_3 самовільно, всупереч установленому законом порядку, 19 листопада 2008 року за адресою: АДРЕСА_1 в ДБК "Культурний відпочинок" зніс належний ОСОБА_2 паркан з цегли і сітки – "рабиця" довжиною 35 м, пошкодивши при цьому садові насадження, чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на суму 60137грн.50коп., та, окрім того, після встановлення ОСОБА_2 нового паркану з металевого профілю знову 29 січня 2009 року самовільно зніс і цей паркан, завдавши потерпілій матеріальну шкоду на суму 14400 грн., тобто всього на суму 52600 грн.

Справа № 5-3985км09

Категорія КК:ст..356

Головуючий у першій інстанції

Коротаєва Н.А., доповідач в кас. інст. – Гриб Б.Н.

Доповідач Кліменко М.Р.

Постановою судді Київського районного суду м. Одеси від 13 березня 2009 року при досудовому розгляді скарги ОСОБА_1 в інтересах потерпілої ОСОБА_2 в порядку ст. 251 КПК України їй було відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст. 356 КК України.

Це рішення суддя мотивував тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існував цивільно-правовий спір з приводу паркана, який був вирішений рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.10.2008 року про зобов’язання ОСОБА_2 знести паркан. На підставі виконавчого листа за цим рішенням і діяв ОСОБА_3, коли зносив паркан 19.11.2008 року, що виключало визнання його дій самоправними. Другий паркан ОСОБА_2. встановила після скасування рішення суду від 27.10.2008 року під час перебування в суді зазначеного цивільного спору між сторонами, тобто неправомірно, що допускало його повторне знесення ОСОБА_3

Окрім того, суддя в постанові зазначив про відсутність у скарзі посилань на докази правомірності встановлення ОСОБА_2 парканів, доказів їх фізичного знесення ОСОБА_3 і заподіяння їй цими діями значної матеріальної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2009 року вказану постанову судді місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 - представник потерпілої ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами кримінально-процесуального закону, просить про скасування судових рішень та направлення справи за скаргою ОСОБА_2 на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав скаргу такою, що підлягає до часткового задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 251 КПК України і роз’яснень, які містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 30.05.2008 року "Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції" (v0006700-08) , скарга потерпілого, що подається згідно зі ст. 27 КПК України, повинна відповідати вимогам, які встановлені щодо обвинувального висновку (ст.ст. 223 і 224 КПК України), тобто в ній повинні бути чітко викладені підстави до порушення справи, місце, час, спосіб, мотиви й наслідки злочину, його кваліфікація, наведені відповідні докази, якими підтверджується обвинувачення, відомості про особу обвинуваченого та прохання про порушення кримінальної справи. Також у скарзі повинно бути викладено або до неї додано список осіб (обвинуваченого, потерпілого, свідків), що підлягають виклику в судове засідання із зазначенням їх адресів і обставин, які вони підтверджують чи спростовують; письмові докази на підтвердження обвинувачення, в тому числі розміру завданої шкоди і розміру цивільного позову. Скарга повинна бути підписана особою, потерпілою від злочину.

Суддя, одержавши від потерпілого скаргу з проханням порушити кримінальну справу за злочин, зазначений в ч. 1 ст. 27 КПК України, повинен одноособово за результатами розгляду скарги прийняти одне з таких рішень:

- залишити скаргу без розгляду, якщо вона не відповідає зазначеним вище вимогам, і повернути її особі, що подала скаргу, з роз’ясненням, що після усунення недоліків скарги вона може знову звернутися до суду в межах строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин;

- при відсутності підстав до порушення кримінальної справи, керуючись вимогами ст.ст. 6, 94, 99 КПК України, відмовити в її порушенні;

- за наявності достатніх даних, які вказують на вчинення злочину, порушити кримінальну справу та призначити її до судового розгляду, надіславши підсудному копії скарги потерпілого, постанови про порушення кримінальної справи та повістки про явку до суду, а також викликавши в судове засідання потерпілого та свідків.

З огляду на зазначені вимоги кримінально-процесуального закону, суддя вправі був на стадії досудового розгляду скарги одноособово вирішувати питання щодо відповідності змісту скарги вимогам ст.ст. 223, 224, 251 КПК України, наявності чи відсутності підстав до порушення кримінальної справи, що не потребувало обов’язкового виклику й участі у вирішенні цих питань потерпілої та її представника.

За таких обставин те, що зазначені особи та обвинувачений не були суддею викликані та не брали участь у досудовому розгляді скарги, не є порушенням кримінально-процесуального закону, як про це зазначено в касаційній скарзі.

Разом з тим, розглядаючи скаргу в цій стадії процесу і прийнявши рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, суддею не було дотримано інших вимог ст. 251 КПК України, а також вимог ст.ст. 27, 94, 99 КПК України.

Зокрема, всупереч вимогам ст.ст. 27, 251 КПК України, які передбачають можливість порушення кримінальної справи за певні злочини не інакше як за скаргою потерпілого, суддя при розгляді скарги з проханням порушити кримінальну справу за ст. 356 КК України щодо ОСОБА_3 не звернув уваги на те, що вона не підписана потерпілою ОСОБА_2, від імені якої підпис поставлено іншою особою - ОСОБА_1, що потребувало з’ясування, чи відповідає скарга вимогам ст.ст. 223- 224 КПК України в цій частині, чого зроблено суддею не було.

Окрім того, встановивши, що у скарзі не наведено доказів існування й належності ОСОБА_2 першого й другого паркану, їх зносу ОСОБА_3 у вказані в скарзі дні, а також доказів на підтвердження заподіяння ОСОБА_2 цими діями матеріальної шкоди, щодо розміру якої в скарзі містились суперечливі дані, суддя в постанові не мотивував, чому він визнав це підставами для відмови в порушенні кримінальної справи, а не підставами для залишення скарги без розгляду та повернення її особі, яка подала скаргу, для усунення зазначених недоліків.

Також, відповідно до вимог ч. 2 ст. 94, ст. 99 КПК України, суддя вправі прийняти рішення про відмову в порушенні кримінальної справи лише в разі встановлення під час перевірки доводів скарги відсутності підстав до порушення кримінальної справи, тобто відсутності достатніх даних, які вказують на наявність в діях особи ознак злочину.

Однак суддя такої перевірки не провів та замість встановлення відсутності чи наявності підстав до порушення кримінальної справи вдався в постанові до оцінки дій ОСОБА_2 по встановленню парканів як неправомірних з посиланням на наявність з приводу цього нерозглянутого цивільно-правового спору в суді, та до оцінки дій ОСОБА_3 по знесенню парканів як правомірних з посиланням на наявність на той час виконавчого листа по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 щодо зобов’язання останньої знести цегляний паркан, хоча ці питання не могли розглядатись під час досудового розгляду скарги, а підлягали вирішенню лише при розгляді справи по суті.

Більш того, суддею в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи допущені істотні суперечності, оскільки вказано на відсутність у скарзі доказів на підтвердження встановлення парканів ОСОБА_2 та вчинення ОСОБА_3 дій з їх самовільного знесення, однак у той же час викладена оцінка цих дій зазначених осіб з визнанням ОСОБА_3 особою, яка вправі була зносити паркани згідно з виконавчим листом.

При цьому суддею не було враховано доданих до скарги на підтвердження незаконності та самовільності дій ОСОБА_3 документів про те, що він не був стороною у цивільному спорі з приводу паркану, не мав повноважень представляти інтереси ОСОБА_3, а виконавчий лист за рішенням суду від 27.10.2008 року не був прийнятий до виконання державною виконавчою службою та в подальшому був відкликаний у зв’язку зі скасуванням зазначеного рішення ухвалою суду від 18.12.2008 року.

Окрім того, у постанові судді про відмову в порушенні кримінальної справи вказані різні дані щодо особи, відносно якої прийнято рішення, - ця особа зазначена як ОСОБА_4 і як ОСОБА_3.

Таким чином, постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою приватного обвинувачення є немотивованою і такою, що постановлена з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону і прав потерпілої, яка цим рішенням позбавлена можливості усунути недоліки скарги і звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів, а тому зазначена постанова судді підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд у місцевий суд зі стадії досудового розгляду скарги в порядку ст. 251 КПК України.

Оскільки Апеляційний суд не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення, ухвала апеляційного суду також підлягає скасуванню.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395 - 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційну скаргу ОСОБА_1 як представника потерпілої ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову судді Київського районного суду м. Одеси від 13 березня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою ОСОБА_1 в інтересах потерпілої ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст. 356 КК України, та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2009 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий розгляд у той же місцевий суд зі стадії досудового розгляду скарги.