Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Бившевої Л.І.

Маринчак Н.Є.

за участю секретаря: Мартиненка Г.В.

представників:

позивача: Мельник Н.Ю., Андрощук Т.О.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровські області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року

у справі № 804/8727/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ"

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровські області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ") звернулось з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровські області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу ТОВ "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників позивача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд (далі - КАС України (2747-15) ) касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2013 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось у листопаді 2012 року, січні 2013 року (з врахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок), за результатами якої складено акт від 17.05.2013 року № 1418/163.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) щодо нарахування та сплати в бюджет сум податку на додану вартість за листопад 2012 року на суму 2 773 549,00 грн., зменшення сум бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 23.1) за лютий 2013 року на суму 1 575 036,00 грн., зменшення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за лютий 2013 року на 250 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.05.2013 року № 0000871503, яким позивачу завищено від'ємне значення податку на додану вартість в сумі 250 грн.; від 29.05.2013року № 0000881503, яким ТОВ "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1 575 036,00 грн. та за штрафними санкціями 787 518,00 грн.; від 29.05.2013 року № 0000861503, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 2 773 549,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1 386 774,50 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ЗАТ "НЗСТ "ЮТІСТ" укладено договори від 11.01.2012 року № 12-16М, від 30.07.2012 року № 19-16 М, від 11.01.2012 року № 12-16М, від 11.05.2012 року № 17-16М, від 07.02.2011 року № 10-16М, від 28.12.2011 року № 05М з метою здійснення господарської діяльності.

Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, платіжними дорученнями, тощо.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірними господарськими операціями.

Використання позивачем придбаних товарів (робіт та послуг) у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо реальності господарських операцій, здійснені між позивачем та його контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що вищевказані контрагенти на час спірних правовідносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Щодо обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині формування платником податків податкових зобов'язань на підставі не вірно складених первинних документів, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України (4495-17) .

Відповідно до частини 5 статті 264 Митного кодексу України (далі - МК України (4495-17) ) з метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам митний орган здійснює перевірку митної декларації.

Згідно з частини 6 статті 264 МК України, митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом поставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.07.2012 року по 31.01.2013 року ТОВ "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" здійснював реалізацію продукції на експорт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем вантажно-митні декларації, оформлені належним чином, що вказує на правомірність застосування платником податків нульової ставки податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214- 215, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровські області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.