Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у судовому засіданні у м. Києві 17 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2. на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 грудня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 27 травня 2009 року щодо ОСОБА_1,

Вироком суду

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця та жителя смт. В.Березовиця

Тернопільського району Тернопільської області, раніше судимого:

- 10 травня 2007 року Тернопільським міськрайонним судом за ч.2 ст. 189, ст. 75 КК України до позбавлення волі на 3 роки з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік,

засуджено:

- за ч.1 ст. 296 КК України до обмеження волі строком на два роки;

- за ст. 353 КК України до обмеження волі на три роки;

- за ч.2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на чотири роки.

На підставі до ст. 70 КК України ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі на чотири роки.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_1 за сукупністю вироків до покарання за новим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду від 10 травня 2007 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на п’ять років.

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 у доход держави 1 939 грн. 60 коп. судових витрат.

Як визнав суд, 24 березня 2008 року приблизно о 01 годині, ОСОБА_1 перебуваючи біля дискотеки бару "Фея", що на вул. Січових Стрільців у м. Тернополі, грубо порушуючи громадський порядок із мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, безпричинно штовхнув потерпілу ОСОБА_3 на землю, стягнувши зі сходів театру "Актора і ляльки" в м. Тернополі, де завдав їй удари ногами в різні частини тіла, заподіявши легкі тілесні ушкодження. Крім того, ОСОБА_1 під час вчинення злочину пошкодив плащ потерпілої ОСОБА_3 заподіявши матеріальну шкоду на суму 250 грн. 56 коп.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 24 березня 2008 року приблизно о 01 годині 20 хвилин, ОСОБА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння на вул. Січових Стрільців у м. Тернополі, з метою заволодіння чужим майном, підійшов до ОСОБА_4 та представився йому працівником міліції, присвоївши собі владні повноваження службової особи, попросив у потерпілого мобільний телефон, начебто для перевірки чи не здобутий він злочинним шляхом. ОСОБА_4, сприймаючи засудженого як працівника міліції, витягнув із кишені свій мобільний телефон "SONI ERICSON K 510 I" зі стартовим пакетом "Київстар", загальною вартістю 563 грн. 53 коп. ОСОБА_1 шляхом ривка, відкрито викрав вказаний телефон, після чого, з метою утримання викраденого майна, застосував до потерпілого насильство, що не є небезпечним для життя та здоров’я, завдавши йому ударів рукою в обличчя, чим спричинив потерпілому фізичний біль.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27 травня 2009 року апеляцію засудженого залишено без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду від 24 грудня 2008 року – без зміни.

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_2 просять судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Як видно зі змісту скарг, засуджений та захисник вважають, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам, оскільки, на їх думку, ОСОБА_1 хуліганства та самовільного присвоєння владних повноважень не вчиняв, мобільним телефоном заволодів шляхом шахрайства, у стані алкогольного сп’яніння не перебував. Засуджений і захисник вказують, що досудове та судове слідство проведено неповно й однобічно, матеріали справи сфальшовано, на досудовому слідстві було порушено право засудженого на захист.

Крім того, вважають, що суд безпідставно не врахував пом’якшуючі обставини, а саме те, що на час вчинення злочину ОСОБА_1 був неповнолітнім, є напівсиротою, має поганий стан здоров’я та не призначив винному покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг засудженого і захисника, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.

Висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні хуліганства, самовільного присвоєння владних повноважень та відкритого викрадення чужого майна, за обставин вказаних у вироку, стверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів.

На обґрунтування свого висновку суд правильно послався на показання потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які в судовому засіданні детально розповіли про обставини вчинення злочинів щодо них.

Так, потерпіла ОСОБА_3 суду пояснила, що 24 березня 2008 року приблизно о 01 годині 40 хвилин, вона перебувала на своєму робочому місці адміністратора бару "Фея", коли до вхідних дверей бару, підійшли двоє хлопців, один із яких ОСОБА_1 Засуджений брутально лаявся, почав тягнути її по сходах, потім схопив за плащ та піднявши на ноги, потягнув до вітрини. Притиснувши її до вітрини, ОСОБА_1 наказав показати, що знаходиться в кишенях. Вона вимушена була витягти печатку контролю та перепустки відвідувачів і засуджений відібрав ці речі. Крім того, ОСОБА_3 розповіла, що коли із бару почали виходити відвідувачі, ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_4 та відрекомендувавшись співробітником міліції, запитав чи є у нього мобільний телефон. Коли ОСОБА_4 дістав свій мобільний телефон, засуджений відібрав його, поклав до своєї кишені та втік.

Потерпілий ОСОБА_4 у свою чергу повідомив суду, що вийшовши із бару, побачив ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Коли запитав у них, що сталося, засуджений підійшов до нього і повідомив, що він є працівником міліції та запропонував показати вміст його кишень. Сприймаючи засудженого як співробітника міліції, вийняв із кишені свій мобільний телефон "SONI ERICSON K 510 I", який ОСОБА_1 забрав і повідомивши, що він крадений, запропонував пройти до відділку міліції. Він, пройшовши деяку відстань зупинився, утримуючись за огорожу, тоді його хтось вдарив у обличчя і засуджений втік із телефоном.

Показання потерпілих є послідовними та повністю узгоджуються із показаннями свідків ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8, котрі були очевидцями вчинення ОСОБА_1 злочинів.

Зокрема, ОСОБА_5 у судовому засіданні надав свідчення, аналогічні показанням потерпілого ОСОБА_4, повідомивши й про те, що він та потерпілий наздоганяли ОСОБА_1, котрий тікаючи, викинув мобільний телефон. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суду повідомили, що проводили затримання ОСОБА_1, на якого потерпілі вказували як на особу, що вчинила злочини.

Крім того, винність ОСОБА_1 у вчиненні злочинів стверджується й даними, що є у протоколах добровільної видачі мобільного телефону, огляду речових доказів, відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_3 очної ставки та висновках судово-медичної і судово-товарознавчих експертиз.

Вказані докази повністю узгоджуються між собою та викривають ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено. Отже, доводи касаційних скарг щодо фальшування матеріалів справи, не заслуговують на увагу.

За таких обставин вважати, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та що досудове та судове слідство проведено неповно та однобічно, немає підстав, тому твердження засудженого і захисника про те, що хуліганства та самовільного присвоєння владних повноважень ОСОБА_1 не вчиняв, не можна визнати обґрунтованими.

Місцевий суд дав належну оцінку показанням ОСОБА_1, котрий вважає, що вчинив лише шахрайство, та правильно визнав, що в такий спосіб винний намагається пом’якшити кримінальну відповідальність.

Належним чином умотивувавши своє рішення, суд дійшов до обґрунтованого висновку щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів та правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст. 296, ст. 353, ч.2 ст. 186 КК України.

Твердження засудженого та захисника про порушення права ОСОБА_1 на захист, було предметом перевірки і не знайшло підтвердження у справі. Зі справи видно, що інтереси засудженого захищав адвокат ОСОБА_9 (а/с 172, 173).

Не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи й посилання засудженого та захисника на те, що ОСОБА_1 не перебував у стані алкогольного сп’яніння.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчинених злочинів, дані, що характеризують особу винного, обставини, що обтяжують покарання та обставини, які його пом’якшують. Так, судом враховано, що ОСОБА_1 характеризується позитивно, відшкодував заподіяну злочинами шкоду. Однак, із урахуванням того, що ОСОБА_1 раніше судимий та вчинив нові злочини в період іспитового строку, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що виправлення винного можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав для застосування ст. 69 КК України, із урахуванням обставин, вказаних у касаційних скаргах, не знайдено.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б вказували на необхідність скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.

Крім того, суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляції засудженого, аналогічні доводам касаційних скарг, та не знайшов підстав для їх задоволення. З таким рішенням погоджується й колегія суддів Верховного Суду України.

З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2. і призначення даної справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційних скарг засудженому ОСОБА_1 та його захиснику ОСОБА_2