Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді: Вербицької О.В. Суддів: Маринчак Н.Є. Цвіркуна Ю.І. за участю: секретаря - Мартиненка Г.В. позивача - ОСОБА_5

представника позивача - ОСОБА_6

представника відповідача - Панасюк Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2015 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 р.

у справі № 826/2692/15

за позовом ОСОБА_5

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5.) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2015 р. у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2015 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Дніпровському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти, достовірності та своєчасності нарахування та сплати сум податку з доходів фізичних осіб в частині визначення доходу у вигляді суми додаткового блага, отриманого платником податків за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт № 2877/26-53-17-01/НОМЕР_1 від 23.10.2014 року.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 176.1 ст. 176, п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, ст. 36, п.п. 163.1.1 ст. 163, абз. "д" п.п. 164.2.17 ст. 164 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу донараховано до сплати податок з доходів фізичних осіб в розмірі 155 765,82 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення № 0074781701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 194 707,27 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того що позивачем отримано додаткове благо у вигляді анульованого кредитором боргу, проте, позивачем не сплачено податок з вищевказаних доходів.

Суд касаційної інстанції не може повністю погодитися з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно із пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Таким чином, відповідно до вищезазначеного, пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, нарахована банком за умовами договору, та відповідно анульована, не є доходом платника податків в розумінні ПК України (2755-17) , що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 164.2 статті 164 ПК України.

Відтак, для правильного вирішення спору судам слід дослідити договір про надання споживчого кредиту від 29.11.2007 р. № 11260422000, укладеного позивачем з АК інноваційним банком "УкрСиббанк", докази переходу права вимоги від банку до ТОВ "Кей-Колект" щодо грошового зобов'язання за вказаним кредитним договором; надати належну оцінку розрахунку заборгованості за спірними правовідносинами із зазначенням суми заборгованості по тілу кредиту, суми заборгованості по процентам та суми пені за несвоєчасне погашення кредиту та зробити мотивований висновок, відповідно до встановлених обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214- 215, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1.Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

2.Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 р. скасувати.

3.Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .