Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012

у справі № 2а/0470/666/12

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропромліт"

до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської області від 20.12.2011 № 0001022342 та № 0000012340.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового та іншого законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з підприємством ТОВ "Шакті Д" за період жовтень 2010 року - лютий 2011 року,за результатами якої складено акт № 878/232/21866376 від 14 грудня 2011 року.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, ст. 44 Господарського Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах ПАТ "Дніпропромліт", товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 622, 655 та ст. 656 ЦК України;

- порушення пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.5.3.9, п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року за № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 1855977,00 грн.;

- порушення пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (зі змінами та доповненнями) та п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 розділу 5 Податкового кодексу України (2755-17) від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 397173,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у періодах: жовтень 2010 року на суму 47312,00 грн., листопад 2010 року - на суму 127361,00 грн., грудень 2010 року - на суму 83632,00 грн., січень 2011 року - на суму 138868, 00 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 грудня 2011 року № 0001022342, яким збільшено грошове зобов?язання з податку на прибуток на загальну суму 2033562,50 грн., та № 0000012340, яким збільшено грошове зобов?язання з ПДВ на загальну суму 461750,25 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то, відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Аналогічні норми містяться у Податковому кодексі України (2755-17) .

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між ТОВ "Шакті Д" та ПАТ "Дніпропромліт" було укладено договір поставки товару від 04 жовтня 2010 року № 1004/06, відповідно до якого Постачальник (ТОВ "Шаклі Д") зобов'язується поставити, а Покупець (ПАТ "Дніпропромліт") зобов'язується прийняти та сплатити продукцію, найменування, ціна та кількість якої зазначені в рахунках, що є невід?ємною частиною даного договору.

На виконання умов Договору, позивачу було передано у власність товар та видані видаткові та податкові накладні, оплата товару позивачем проведена шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджується платіжними дорученнями копії яких долучені до матеріалів справи.

Транспортування товару здійснювалось на умовах самовивозу Покупцем зі складу Постачальника (п.6.1 ст.6 Договору), що підтверджується наявними у позивача товарно-транспортними накладними, які надавались до перевірки та долучені до матеріалів справи.

Факт придбання та передачі товару також підтверджується наявними в матеріалах справи журналом видачі довіреностей на отримання ТМЦ, журналом-ордером та відомістю по рахунку 201 Сировина та матеріали за 01.10.2010-28.02.2011, договором оренди складських приміщень від 04.01.2010 № 1-10, укладеним між позивачем та ТОВ "Мета", реєстрами податкових накладних за період, що перевірявся.

В подальшому, придбаний у ТОВ "Шакті Д", товар (ферохром, проволока та інше) був використаний позивачем у власному виробництві для виготовлення готової продукції.

Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищеназваним контрагентом, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочину з недобросовісним суб'єктом господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрованим в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, був платником податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Виключно дефекти в заповненні товарно-транспортних накладних не можуть бути підставою для позбавлення платника права на валові витрати та податковий кредит, оскільки товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів, тобто є обов'язковими для перевізників, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, здійснення яких підтверджено іншими первинними документами, які були оцінені судом з дотриманням вимог ст. 86 КАС України.

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача про нікчемність правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак, доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 - без змін.

ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 239-1 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.