Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Борисенко С.Л.,

представника відповідача Волько А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 1 вересня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року,

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" (далі - позивач, ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль") звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 16.04.2014 року № 00009022, № 000012201, № 0000892201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 1 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами та виконані вимоги податкового законодавства щодо розрахунку і оплати авансового внеску по податку на прибуток, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Державну податкову інспекцію у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області замінено правонаступником Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірним. Наявність у позивача податкових накладних та інших документів, за відсутності виконання істотних умов договору у спірних правовідносинах, не надають йому право на формування податкового кредиту. Крім того, в порушення вимог п. 127.1 ст. 127, пп. 153.3.2 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) несвоєчасно (до 01.07.12 року) було сплачено суму авансових платежів на дивіденди в сумі 1484927 грн.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки 31.03.2014 року складено акт № 637/14-04-22-01/30083966, у висновках якого зазначено про порушення позивачем вимог:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 30 852,00 грн.;

- п. 198.3 ст. 198, п. 199.3 ст. 199, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 288 224,00 грн.;

- п. 127.1 ст. 127, пп. 153.3.2 п. 153.3 ст. 153 ПК України, абз. 5 п. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 року № 185-V, у зв'язку з чим до 01.07.2012 року не було сплачено суму авансових платежів на дивіденди в сумі 1484927,00 грн. (т.1 а.с.15-60).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 16.04.2014 року винесено наступні податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с.9-14):

- № 0000902201, яким збільшено податок на прибуток за основним платежем в сумі 30 582,00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 5767,50 грн.;

- № 0000912201, яким збільшено податок на додану вартість за основним платежем в сумі 288 224,00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 144 112,00 грн.;

- № 0000892201, яким збільшено податок на прибуток за основним платежем 0 грн. та штрафними санкціями у розмірі 371231,75 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Щодо податкових повідомлень-рішень № 0000902201 та № 0000912201 від 16.04.2014 року суд касаційної інстанції зазначає наступне.

З огляду на положення пп. 14.1.27 п. 14.1. ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Позивачем із ТОВ "Інструментальний сервіс" за період із січня 2011 року по березень 2012 року було укладено у письмовій формі 6 договорів на поставку товару, а з ТОВ "Техно-Торг", ТОВ ТПП "Спектр" позивачем було укладено усні угоди поставки товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ).

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій, виконання умов вищезазначених договорів та правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та формування валових витрат по господарських операціях з ТОВ "Інструментальний сервіс", ТОВ "Техно-Торг", ТОВ ТПП "Спектр" подано суду копії: договорів, видаткових накладних, банківських виписок, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, податкових накладних, карток складського обліку матеріалів, виписок по рахунку.

Вказані документи оформлені належним чином, що встановлено судами попередніх інстанцій.

Позивач здійснював оплату за отримані товари/послуги/виконані роботи шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій ТОВ "Інструментальний сервіс", ТОВ "Техно-Торг", ТОВ ТПП "Спектр" були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Судами попередніх інстанції не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість чи валових витрат, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям ТОВ "Інструментальний сервіс", ТОВ "Техно-Торг", ТОВ ТПП "Спектр", оскільки реальність господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаного товару/послуг/робіт у господарській діяльності позивача.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акти неможливості проведення звірки контрагентів позивача, яким встановлено їх відсутність за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори для забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані. У зазначених актах не досліджувалась поставка товару та правильність формування показників податкової звітності.

Щодо податкового повідомлення рішення № 0000892201 від 16.04.2014 року, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

На думку представників ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, ПАТ "Миколаївська ТЕЦ" не сплатило до 01.07.2012 року суму авансових платежів на дивіденди в розмірі 1484927,00 грн., а тому, відповідно до п. 127.1 ст. 127 ПК України позивачу нарахована штрафна санкція в розмірі 25% від суми авансового внеску, яка складає 371243,00 грн.

Порядок оподаткування операцій особливого виду, в тому числі оподаткування дивідендів, визначається ст. 153 ПК України.

Відповідно до пп. 153.3.1 п. 153.3 ст. 153 ПК України у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 цього Кодексу, чи ні.

Крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів (пп. 153.3.2 п. 153.3 ст. 153 ПК України).

Згідно з пп. 153.3.3 п. 153.3 ст. 153 зазначеного Кодексу платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту. Не дозволяється проведення зазначеного заліку з податком, передбаченим статтею 156 цього Кодексу.

Таким чином, сума визначеного платником податку на прибуток до сплати звітного податкового періоду зменшується на суму нарахованого таким платником податку авансового внеску з податку на прибуток у зв'язку з прийняттям рішення про виплату дивідендів.

Відповідно до абз. 1, 4, 9 п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації. У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.

Джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів (п. 87.1 ст. 87 ПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звертався до відповідача листом № 03/1643 про зарахування переплати по платежу податок на прибуток в сумі 1495762,00 грн. в рахунок авансових внесків з податку на прибуток. Однак, 30.08.2012 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ДПС відповіла листом № 1371/10/26-039, яким визнала суму 1484927,00 грн. авансовим внеском який не може бути зарахований в рахунок авансових внесків з податку на прибуток.

Суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що податковий орган, як суб'єкт владних повноважень, безпосереднім обов'язком якого є контроль за правомірністю нарахування та сплати податків і зборів суб'єктами господарювання, безпідставно відмовив позивачу у зарахуванні зазначеної переплати в рахунок щомісячних авансових внесків з податку на прибуток підприємств, а тому у нього були відсутні правові підстави для винесення податкового повідомлення-рішення № 0000892201 від 16.04.2014 року.

З огляду на зазначене, правильним є висновки судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 1 вересня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у справі № 814/1126/14 - без змін.

ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Повний текст виготовлено 22.02.2016 року.