Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 29 жовтня 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 22 липня 2009 року, яким частково скасовано вирок Ямпільського районного суду від 3 лютого 2009 року про засудження

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не маючого судимості,

за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201 КК України на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, та предметів контрабанди, а на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням на три роки іспитового строку;

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

не маючого судимості,

за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201 КК України на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, та предметів контрабанди, а на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням на три роки іспитового строку.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони за попередньою змовою з іншими особами, матеріали справи щодо яких виділено в окреме провадження, 1 жовтня 2007 року контрабандно перевозили в спеціально обладнаній схованці, в металевій конструкції буксирної балки причепа "САS 896" вантажного автомобіля "Мерседес –Бенц" НОМЕР_1" з приховуванням від митного контролю через митний кордон України 1.889.043 дол. США. На митному посту "Могилів-Подільський автомобільний" Дністрянської митниці вони були викриті і злочин не довели до кінця.

Своїм вироком апеляційний суд призначив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201 КК України по п’ять років позбавлення волі кожному з конфіскацією предметів контрабанди і всього майна, яке є їхньою власністю.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_3. Не заперечуючи доведеність винуватості засуджених у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, і кваліфікацію дій підзахисних, вона ставить питання про зміну покарання. Вважає, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення місцевого суду про звільнення засуджених від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням і призначив їм надмірно суворе покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про відмову в задоволенні касаційної скарги і залишення вироку апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Висновки судових інстанцій про винуватість ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в інкримінованому їм злочині відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються доказами, які належно перевірені, змістовно наведені у вироку, в касаційній скарзі не оспорюються і в колегії суддів сумнівів не викликають.

Кваліфікація злочинних діянь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201 КК України є правильною і в касаційній скарзі під сумнів не ставиться.

При вирішенні питання про призначення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 покарання, місцевий суд, як видно з вироку, всупереч положенням ст. 65 КК України недостатньо врахував характер і ступінь підвищеної суспільної небезпечності вчиненого ними злочину і дані про особи винуватих, які вивозили контрабандно близько двох мільонів доларів США за попередньою змовою групою осіб. Серед обставин, які пом’якшують покарання засудженим, суд назвав такі, які визнавались ним на припущеннях. Ці обставини судом перевірені не були і суті такого посилання суд у вироку не розкрив. Тому апеляційним суд визнав їх необгрунтованими, а рішення про звільнення засуджених від покарання на підставі ст. 75 КК України - незаконним.

Отже, вважати, що апеляційний суд допустився упередженості і призначив засудженим надмірно суворе покарання, на що вказується в скарзі захисника, підстав немає.

Будь-яких даних, які б свідчили про порушення апеляційним судом норм КПК України (1001-05) , не виявлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу адвоката ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Вінницької області від 22 липня 2009 року щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_3 – без зміни.