Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В., Юрченко В.П., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Вагіна Д.С.,

представника відповідача Лавренюка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.03.2015 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 року

у справі № 822/5118/14

за позовом приватного підприємства "Стептранс" (далі - позивач, ПП "Стептранс")

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - відповідач, ДПІ у м. Хмельницькому)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ПП "Стептранс" звернулось у листопаді 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2014 року № 0009632201/3000 та № 0009622201/3001.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.03.2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи.

Позивач у своїх поясненнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 10.11.2014 року № 4919/22-25-22-01/36397901, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 636 114,00 гривень; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 683 919,00 гривень.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.11.2014 року: № 0009632201/3000, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1 025 879,00 гривень, у тому числі 683 919,00 гривень за основним платежем та 341 960,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0009622201/3001, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 795 143,00 гривні, у тому числі 636 114,00 гривень за основним платежем та 159 029,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення та не довів правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, враховуючи наступне.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору поставки нафтопродуктів № 028-09 від 01.03.2012 року, укладеного між позивачем та ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг", підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема: видатковими та податковими накладними; договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні № 1 від 03.01.2012 року, укладеним між позивачем та ФОП Шкляр М.Г.; сертифікатами відповідності нафтопродуктів; паспортами якості; рахунками-фактурами; товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти); довіреностями, які зареєстровані в журналі реєстрації довіреностей; актами виконаних робіт; виписками з банківського рахунку; оборотно-сальдовими відомостями; договорами поставки нафтопродуктів, укладеними з контрагентами (покупцями) ПП "Стептранс".

При дослідженні зазначених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вони підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом та відповідають вимогам до первинних документів, не мають недоліків і є достатньою підставою віднесення вартості товару до витрат та податкового кредиту.

Крім того, судами встановлено, що у періоді, який перевірявся, позивач був платником: податку на прибуток, податку на додану вартість (відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 19.03.2009 року № 100217148, виданого ДПІ у м. Хмельницькому, індивідуальний податковий номер - 363979022250), податку з доходів фізичних осіб, єдиного соціального внеску.

Посилання відповідача на акт № 542/3-22-08 від 20.06.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг" обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не є безумовним свідченням безтоварності операцій за умови наявності інших документів, що спростовують такі висновки.

Крім того, несплата постачальником податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності саме по собі не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача на недоліки у товарно-транспортних накладних на перевезення товару, оформлених ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг", то судами вірно зазначено, це не є підставою для позбавлення позивача права на формування витрат, податкового кредиту, вони не роблять ці накладні недійсними, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів передачі товару та надання послуг з його перевезення, оскільки наявність товару у кількості та обсягах, зазначених у вказаних накладних не заперечувалось відповідачем, проте останнім заперечувалось його надходження від ТОВ "РосУкрЕнергоХолдінг".

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено висновків, що стали підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності фактичного виконання договору із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області - залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.03.2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 року у справі № 822/5118/14 - залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.