Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Приходько І.В., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Рибак А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 року

у справі № 826/4216/15

за позовом ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Позивач звернулась у березні 2015 року до суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.02.2015 року № 000307/17-01.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києві від 22.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства з питання повноти та своєчасності сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб від доходів, отриманих у вигляді додаткового блага ОСОБА_3 за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 15.01.2015 року № 7/17-01/2172893305962, яким встановлено порушення позивачем вимог ст. 36, п. 176.1 ст. 176, абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, ст. 179 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), неподання фізичною особою ОСОБА_3 до податкового органу податкової декларації про майновий стан і доходи за податковий (звітний) 2012 рік, недекларування доходу отриманого платником податку як додаткове благо у сумі 532 716,41 гривень, ненарахування та несплата до бюджету податку на доходи з фізичних осіб.

03.02.2015 року на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000307/17-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 113 103,99 гривні, у тому числі за основним платежем 90 347,19 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 22 756,80 гривень.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку щодо правомірності дій податкового органу по винесенню податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем не було подано декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік у якій задекларовано дані про дохід у вигляді анульованої (прощеної) заборгованості в розмірі 90 347,19 гривень та як наслідок податок на доходи фізичних осіб до бюджету не сплачений, чим допущено порушення пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 глави 2, п. 176.1 ст. 176, статті 36 ПК України.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до п. 179.7 ст. 179 ПК України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.08.2008 року між позивачем та АТ "Райффайзен Банк Аваль" укладено кредитний договір № 014/2080/74/223308349.

За умовами вказаного кредитного договору позивач отримав кредитні кошти у розмірі 85 000,00 доларів США для придбання квартири.

25.04.2012 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" направив на адресу позивача повідомлення про анулювання (прощення) боргу та включив суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Так, АТ "Райффайзен Банк Аваль" анульовано позивачу заборгованість, за кредитним договором від 18.08.2008 року № 014/2080/74/223308349, за нарахованою пенею у розмірі 532 716,41 гривень.

Вказаним повідомленням, АТ "Райффайзен Банк Аваль" повідомило позичальника про обов'язок сплати податку на доходи фізичних осіб з доходу у вигляду суми анульованих боргових зобов'язань та відображення суми отриманого доходу у річній податковій декларації, у відповідності до абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Відповідно до абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Судами попередніх інстанцій не досліджено питання чи приймалось кредитором рішення про анулювання суми боргу самостійно, та поза увагою залишилось питання строків позовної давності.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України від 09.04.2015 року № 321-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань" (321-19) , який набрав чинності 07.05.2015 року, внесено зміни до ПК України (2755-17) , а саме пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України (доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу) доповнено абзацом другим такого змісту: сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності".

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що судам необхідно з'ясувати чи не розповсюджуються зміни внесені до пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України, які пом'якшують становище платника податку, на спірні правовідносини.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та їх недоведеність, які суди попередніх інстанцій вважають встановленими, призвели до ухвалення необґрунтованого рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, надати оцінку доводам сторін та доказам, що їх підтверджують, з врахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо допустимості доказів (статті 70) та обов'язку доказування (стаття 71), і вирішити спір згідно із законодавством

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220- 230 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 року у справі № 826/4216/15 - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.