Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області та касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1. на вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 26 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 26 серпня 2008 року.

Вироком Бериславського районного суду Херсонської області від

26 червня 2008 року засуджено

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

не судимого,

за ч. 1 ст. 119 КК України на чотири роки позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілих

ОСОБА_1. та ОСОБА_4. по 50 000 гривень кожному на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 26 серпня 2008 року вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_3 визнано винним і засуджено за те, що він 4 квітня 2006 року близько 19 години на 63 км автодороги Берислав - Мар’янське в стані алкогольного сп’яніння під час сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків після дорожньо-транспортної пригоди, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, завдав один удар ногою по голові ОСОБА_4., від чого той впав та ударився головою об асфальтове покриття дороги. Від отриманих тяжких тілесних ушкоджень голови ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у лікарні.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. При цьому зазначає, що з урахуванням обставин справи, зокрема, завдання ОСОБА_3. удару ногою в голову – життєво важливий орган потерплого, а також поведінки засудженого, яка передувала злочину, його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України. А тому призначене ОСОБА_3. покарання вважає недостатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Висновок апеляційного суду про правильність кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 119 КК України вважає необґрунтованим.

Потерпіла ОСОБА_1. у касаційній скарзі також не погоджується з юридичною оцінкою судом злочинних дій ОСОБА_3 та просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на нове розслідування. Свою позицію обґрунтовує тим, що засуджений усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав, що від його удару може статися падіння потерпілого на асфальт і хоча не бажав, але свідомо допускав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті. Твердить, що ОСОБА_3 після спричинення ОСОБА_4. тяжких тілесних ушкоджень активно перешкоджав наданню йому медичної допомоги, що призвело до смерті потерпілого, а отже, вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 135 КК України. Крім того, вказує на істотне порушення кримінально-процесуального закону при проведенні попереднього розгляду справи, оскільки суд не повідомив її як потерпілу про день та час слухання справи.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про скасування судових через неправильне застосування кримінального закону при кваліфікації дій ОСОБА_3, пояснення потерпілої ОСОБА_1. та її представника ОСОБА_2., які підтримали касаційне подання та касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційного подання та касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга потерпілої – задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.

Встановивши, що ОСОБА_3 на ґрунті особистих неприязних стосунків з ОСОБА_4. після дорожньо-транспортної пригоди мав умисел на заподіяння йому тілесного ушкодження, однак не передбачав суспільно-небезпечних наслідків своїх дій хоча міг і повинен був їх передбачити, суд визнав, що ОСОБА_3 вчинив вбивство через необережність.

На думку колегії суддів, такого висновку суд дійшов помилково, не надавши належної оцінки всієї сукупності доказів у справі, що мають значення для з'ясування змісту та спрямованості умислу винного, у результаті чого не застосував кримінальний закон, який міг бути застосований.

Так із показань свідка ОСОБА_5. на досудовому слідстві та в судовому засіданні вбачається, що після зіткнення автомобілів ОСОБА_3, який перебував у стані алкогольного сп’яніння, поводив себе агресивно та спровокував сварку з ОСОБА_4., під час якої завдав удар ногою по голові потерпілого, від чого той впав на асфальт. Такі ж пояснення ОСОБА_5. надавав при відтворенні обстановки та обставин подій. Про агресивний характер поведінки засудженого розповідали також свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7. та ОСОБА_8.

Висновками судово-медичних експертиз встановлено, що смерть ОСОБА_4. настала від травми голови у вигляді закритого перелому кісток зводу та основи черепу, крововиливів під оболонки і в рідину головного мозку, які могли утворитися від падіння з висоти власного зросту на поверхню дорожнього покриття, що супроводжувалось ударом правої тім’яно-потиличної області об тупий предмет, якому міг передувати удар (удари) по голові.

Зазначеним вище доказам суд не дав відповідної оцінки для встановлення спрямованості умислу ОСОБА_3 з огляду на те, що він умисно зі значною силою завдав удар ногою потерпілому у життєво важливий орган – голову. Тобто не було перевірено, чи був умисел винного спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю з фактичним спричиненням тяжкого тілесного ушкодження, що потягло смерть потерпілого.

Таким чином, визнавши, що ОСОБА_3 вчинив вбивство

ОСОБА_4. через необережність, суд, не перевірив усіх обставин у сукупності, які мали значення для встановлення істини у справі, дійшов передчасного висновку про наявність в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні вироку був неправильно застосований кримінальний закон, а тому вирок суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд. Оскільки при перегляді справи суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані порушення матеріального закону, його ухвала також підлягає скасуванню.

Якщо під час нового розгляду судом буде встановлено, що

ОСОБА_3 винуватий у вчиненні більш тяжкого злочину, то призначене йому покарання слід вважати м’яким.

При цьому доводи потерпілої ОСОБА_1. про те, що в діях засудженого вбачається склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, колегія суддів вважає безпідставними. Відповідно до п. 7 ч. 2

ст. 384 КК України потерпіла має право оскаржити судові рішення в частині, що стосується її інтересів, але в межах вимог, заявлених нею в суді першої інстанції. Перевіркою матеріалів справи встановлено, що під час судового розгляду справи клопотань чи заяв про направлення справи для проведення додаткового слідства з підстав наявності в діях

ОСОБА_3 складу більш тяжкого злочину, від потерпілої ОСОБА_1. та її представника не надходило.

Керуючись статтями 394–396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити, касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1. задовольнити частково.

Вирок Бериславського районного суду Херсонської області від

26 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 26 серпня 2008 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.