Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м. Севастополя на вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 9 грудня 2008 року.

Вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 вересня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше неодноразово судимого, останній раз

29.06.2006 року Ленінським районним судом

м. Севастополя за ч. 2 ст. 186 КК України до

штрафу у розмірі 510 грн., постановою цього ж

суду від 23.01.2007 року штраф замінений на

240 годин громадських робіт,

засуджено:

за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 389 КК України на 6 місяців арешту.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 остаточно призначено 4 роки позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 9 грудня 2008 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 19.05.2007 року відкрито викрав мобільний телефон ОСОБА_2, вартістю 1754 грн..

20.08.2007 року ОСОБА_1 проник в квартиру ОСОБА_3 та викрав його майно на суму 3500 грн..

Крім того, ОСОБА_1 в квітні та травні 2007 року без поважних причин допустив прогули, чим ухилився від відбування громадських робіт.

У касаційному поданні порушується питання про скасування судових рішень в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 389 КК України та закриття справи в цій частині за відсутністю в його діях складу злочину. Зазначається, що суд неправильно застосував кримінальний закон в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 389 КК України.

Заслухавши доповідача, прокурора, який не підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Виходячи із змісту ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що затосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 53 КК України у разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену частину штрафу покаранням у виді громадських робіт. Заміна одного виду покарання на інший вид покарання може застосовуватися тільки судом. Заміна покарання є похідним від засудження особи за вчинення злочину і визначення їй покарання. Таким чином держава зменшує обмеження прав і свобод засудженої особи з метою її виправлення і запобіганню вчинення нових злочинів. Також заміна покарання не тягне за собою правових наслідків, як то погашення судимості за вчинений злочин.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 29.06.2006 року було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до штрафу у розмірі 510 грн. Оскільки у засудженого не було можливості сплатити штраф, то постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 23.01.200 року зазначене покарання було замінено на 240 годин громадських робіт. Проте, ОСОБА_1 допустив ухилення від відбування громадських робіт.

Тому в даному випадку ОСОБА_1 слід вважати обгрунтовано засудженим за ухилення від відбування громадських робіт, оскільки такий вид покарання йому було визначено в порядку виконання вироку, яким його було визнано винним і засуджено з призначенням покарання. Винність ОСОБА_1 у вчиненні цього злочину підтверджена сукупністю зібраних по справі, правильно оцінених та обгрунтовано покладених судом в основу вироку доказів.

Наведені у касаційному поданні прокурора доводи про незаконність судових рішень є необгрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора задовольнню не підлягає, є обгрунтованим засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 389 КК України.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора м. Севастополя залишити без задоволення.

Вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 9 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.