Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 1 жовтня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Харківської області на вирок Харківського районного суду Харківської області від 21 липня 2008 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 приватного підприємця, судимого вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 6 жовтня 2004 року за ч.1 ст. 121 КК України на п’ять років позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки,

за ч.2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу у сумі три тисячі гривень без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 71 КК України остаточно ОСОБА_1 призначено п’ять років позбавлення волі зі штрафом у сумі три тисячі гривень без позбавлення права керувати транспортними засобами, який відповідно до ст. 72 КК України постановлено виконувати самостійно. Згідно зі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком три роки. На підставі ст. 76 КК України на нього покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально – виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з’являтися в органи кримінально – виконавчої системи для реєстрації.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 2 вересня 2007 року приблизно о 17 год., керуючи технічно справним автомобілем БМВ – 535, державний номер НОМЕР_1, з причепом, рухаючись по другорядній дорозі Харків – Вовчанськ, на перехресті з автодорогою Київ – Харків – Довжанський грубо порушив вимоги п.п. 1.5, 16.11 та п.2.1 Додатку 1 Правил дорожнього руху, не уступив дорогу автомобілю ВАЗ - 2101, державний номер НОМЕР_2, який рухався по головній дорозі, й допустив зіткнення з ним, внаслідок чого пасажиру вказаного автомобіля ОСОБА_2. заподіяно закриту черепно – мозкову травму у вигляді струсу головного мозку, забійні рани обличчя та гомілки, перелом вертужної впадини справа, вивих правого стегна, опіки грудної клітини та правої нижньої кінцівки, що є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя, які спричинили ускладнення у вигляді набряку легень та гострої легенево – серцевої недостатності, що стала безпосередньою причиною смерті потерпілої 22 жовтня 2007 року.

За змістом касаційного подання та доповнень до нього прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного із застосуванням ст. 69 КК України ОСОБА_1. покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, а також на безпідставність, всупереч вимогам закону повторного застосування ст. 75 КК України, просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Доводи прокурора про м’якість призначеного ОСОБА_1. покарання є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_1. покарання, суд виходив із того, що засуджений винуватість визнав, у вчиненому злочині розкаявся, характеризується позитивно, матеріальну шкоду потерпілим відшкодував, має на утриманні малолітню дитину, хворих матір та сестру - інваліда. Врахувавши зазначені обставини, суд визнав за можливе застосувати ст. 69 КК України та призначити йому більш м’яке покарання у виді штрафу, ніж передбачене санкцією закону. Крім того, суд, посилаючись на те, що транспортний засіб є основним джерелом доходу ОСОБА_1, який є єдиним годувальником сім’ї, не застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

З таким рішенням суду першої інстанції колегія суддів касаційного суду погодитися не може, оскільки, призначивши ОСОБА_1. більш м’який, ніж передбачено санкцією ч.2 ст. 286 КК України вид основного покарання, суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, а також ту обставину, що порушення правил безпеки руху ОСОБА_1 допустив у період іспитового строку, призначеного йому при звільненні від відбування покарання з випробуванням за попереднім вироком.

Також із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 проживає за іншою адресою, ніж його матір та сестра, а тому посилання суду на те, що засуджений здійснює за ними постійний догляд є формальним й не підтверджується об’єктивними даними.

Не підтверджується матеріалами справи й посилання суду на те, що приватно – підприємницька діяльність ОСОБА_1 пов’язана з використанням транспортного засобу, який є основним джерелом доходу.

За таких обставин рішення суду про можливість застосування до ОСОБА_1 ст. 69 КК України та непризначення додаткового покарання не можна визнати належним чином аргументованим, у зв’язку з чим призначене йому покарання слід визнати м’яким.

Ґрунтується на законі і твердження прокурора в касаційному поданні про порушення судом вимог ст. 78 КК України й безпідставне повторне застосування до ОСОБА_1. ст. 75 КК України.

Відповідно до ст. 75 КК України суд може звільнити від відбування покарання з випробуванням осіб, засуджених до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

З цього випливає, що особи не можуть бути звільнені від покарання з випробуванням від відбування частини призначеного покарання, в тому числі призначеного за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.

Як убачається з матеріалів справи, вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 6 жовтня 2004 року ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст. 121 КК України на п’ять років позбавлення волі й звільнено на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки.

За даним вироком ОСОБА_1. за ч.2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України призначено покарання у виді штрафу у розмірі три тисячі гривень, відповідно до ст.ст. 71, 72 КК України остаточно призначено п’ять років позбавлення волі зі штрафом у сумі три тисячі гривень, який постановлено виконувати самостійно. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком, що суперечить закону.

Крім того, ч.2 ст. 75 КК України передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Виходячи з цих положень закону, а також із змісту ч.3 ст. 78 КК України, вчинення особою під час іспитового строку нового злочину слід розцінювати як порушення ним умов застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, у зв’язку з чим повторне звільнення з випробуванням від відбування покарання, призначеного із застосуванням ст. 71 КК України, є неприпустимим.

З огляду на це відповідно до ст.ст. 398, 372 КПК України вирок суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд через м’якість призначеного засудженому покарання.

При новому розгляді кримінальної справи суд має ретельно перевірити зібрані в справі докази, дати їм належну оцінку, і при доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину призначити йому покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням того, що підстави для повторного застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України й звільнення його від відбування покарання з випробуванням відсутні.

Керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 21 липня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд іншим суддею.