Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Одеської області на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 листопада 2008 року щодо ОСОБА_1

Зазначеним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судимого:

- 02.05.1991 року за ч.1 ст. 229-1, ч.1 ст. 222 КК України на 2 роки і 6 місяців позбавлення волі;

- 03.04.1996 року за ч.2 ст. 140, ч.3 ст. 140, ч.1 ст. 188 КК України на 4 роки і 6 місяців позбавлення волі;

- 11.09.2000 року за ч.3 ст. 140 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- 08.12.2003 року за ч.3 ст. 140, ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 309 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого за відбуттям покарання 27.07.2007 року,

засуджено:

- за ст. 15 і ч.3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- за ч.1 ст. 122 КК України на 1 рік позбавлення волі;

- за ч.1 ст. 129 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

21 лютого 2008 року, близько 10 год. 45 хв., ОСОБА_1незаконно проник через незачинену вхідну хвіртку в двір будинку АДРЕСА_1, де шляхом пошкодження вікна незаконно проник у будинок, звідки намагався таємно викрасти майно ОСОБА_2 на суму 5400 грн., приготувавши його для виносу з будинку, але не довів свої дії до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був помічений потерпілим на місці злочину.

Того ж дня при втечі з місця злочину, бажаючи не бути затриманим потерпілим, ОСОБА_1 у дворі зазначеного будинку, спрямувавши на ОСОБА_2 кухонний ніж, погрожував йому вбивством, чим викликав у потерпілого реальні побоювання здійснення цієї погрози. Потерпілий ОСОБА_2 для самозахисту взяв металеву трубу і нею вибив ніж з рук ОСОБА_1 Під час їх боротьби ОСОБА_1вирвав з рук потерпілого трубу та умисно завдав нею ОСОБА_2 удар по руках, заподіявши закритий перелом пальця лівої кисті, тобто тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості по критерію тривалості розладу здоров'я.

У апеляційному порядку справа не переглядалася.

У касаційному поданні заступник прокурора Одеської області, не оскаржуючи доведеність винуватості та кваліфікацію дій ОСОБА_1, просить вирок щодо нього скасувати, направивши справу на новий судовий розгляд, у зв'язку з порушенням судом кримінально-процесуального закону і неправильним застосуванням кримінального закону. Посилається на те, що в порушення вимог ст. 334 КПК України суд у вироку не вказав кваліфікуючі ознаки злочинів, передбачених ст. 15 і ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 122, ч.1 ст. 129 КК України, та, призначаючи засудженому покарання, не зазначив про врахування характеру і ступеню тяжкості вчинених ним злочинів, не послався на обтяжуючі та пом'якшуючі покарання обставини, а також помилково при визначенні покарання на підставі ст. 70 КК України застосував принцип поглинення менш тяжкого покарання більш тяжким, хоча потрібно було застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 395 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення в тій частині, в якій воно було оскаржене.

Доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за обставин, встановлених судом, правильність кваліфікації його дій за ст. 15 і ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 122, ч.1 ст. 129 КК України та міра покарання, призначена засудженому за кожний з цих злочинів і за їх сукупністю на підставі ст. 70 КК України, у касаційному поданні не заперечуються і підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку.

Те, що суд, визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ст. 15 і ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 122, ч.1 ст. 129 КК України, не зазначив у вироку при кваліфікації його дій кваліфікуючих ознак цих злочинів, не є безумовною підставою для скасування вироку суду, оскільки у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд з дотриманням вимог ст. 334 КПК України виклав місце, час, спосіб вчинення та наслідки злочинів, форму вини і мотиви їх вчинення, обставини, які визначали ступінь тяжкості вчинених злочинів, та докази, на яких ґрунтувалися висновки суду. При цьому судом було правильно встановлено вчинення ОСОБА_1, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за крадіжки чужого майна, нового, тобто повторного, замаху на крадіжку майна ОСОБА_2, поєднану з проникненням у його житло; погрози останньому вбивством за наявності у потерпілого реальних підстав побоюватись здійснення цієї погрози та умисного нанесення ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесного ушкодження по критерію тривалості розладу здоров'я, що по суті є кваліфікуючими ознаками злочинів, за які ОСОБА_1 засуджено.

Тому по справі не встановлено таких порушень кримінально-процесуального закону, які б суттєво вплинули на правильність прийнятого судом рішення і давали б підстави для його скасування.

Також не встановлено по справі й неправильного застосування судом кримінального закону та порушення кримінально-процесуального закону при призначенні ОСОБА_1 покарання, як про це зазначає прокурор у касаційному поданні.

Зокрема, є непереконливими твердження прокурора, що суд при призначенні покарання ОСОБА_1 не зазначив про врахування характеру та ступеня тяжкості вчинених ним злочинів, пом'якшуючих та обтяжуючих його покарання обставин.

Як видно з вироку, в ньому суд прямо зазначив про врахування при призначенні ОСОБА_1 покарання суспільної небезпечності вчиненого ним. Що стосується пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, то судом їх наявності встановлено не було. Однаквідповідно до вимог ст. 65 КК України судом взято до уваги й дані про особу ОСОБА_1, який за матеріалами справи був особою, раніше неодноразово судимою, негативно характеризувався за місцем проживання, вину у вчиненні злочинів не визнав.

З огляду на ці дані в сукупності, суд дійшов у вироку правильного висновку про можливість виправлення і перевиховання ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції від суспільства і призначив йому покарання в межах санкцій ст. 15 і ч.3 ст. 185, ч.1ст. 122, ч.1 ст. 129 КК України, яке є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, що не заперечується і в касаційному поданні прокурора, який не зазначив у ньому, чи існували і які саме обтяжуючі та пом'якшуючі покарання ОСОБА_1 обставини, та не порушував питання про м'якість чи суворість призначеного засудженому покарання.

Те, що при призначенні ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України та застосуванні принципу поглинення покарань суд помилково вказав про поглинення менш тяжкого покарання більш тяжким, а не поглинення менш суворого покарання більш суворим, не можна вважати такими порушеннями кримінального і кримінально-процесуального законів, які тягнуть скасування вироку.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційного подання і призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційного подання заступника прокурора Одеської області на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 листопада 2008 року щодо ОСОБА_1.