Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 29 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2008 року щодо ОСОБА_2,

вироком місцевого суду

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що судимості не має,

засуджено за ч.1 ст. 152 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч.2 ст. 153 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч.1 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч.3 ст. 135 КК України на 7 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання, остаточно до відбуття ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 судові витрати на користь держави у сумі 405 гривень 64 копійки.

ОСОБА_2 засуджено за те, що він 21 жовтня 2007 року близько 18 години, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в будинку АДРЕСА_1, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_3, зґвалтував її. Після того засуджений вчинив насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом і, маючи змогу допомогти потерпілій, залишив останню в небезпечному для життя стані, внаслідок чого настала її смерть.

Ухвалою апеляційного суду вказаний вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник просить вирок суду змінити і виключити з обвинувачення ч.3 ст. 135 КК України, посилаючись на те, що смерть потерпілої наступила від механічної асфіксії, а не від дій чи бездіяльності засудженого. Також захисник просить пом’якшити призначене ОСОБА_2 покарання, зазначаючи, що судом не в повній мірі враховано обставини, які його пом’якшують. Зокрема, що потерпіла, будучи у нетверезому стані, спровокувала його на вчинення даних злочинів, а також знаходження на утриманні у засудженого двох неповнолітніх дітей і батьків похилого віку. Крім того, захисник вважає, що суд порушив вимоги ч.2 ст. 70 КК України і призначив ОСОБА_2 покарання, яке виходить за передбаченні законом максимальні межі.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у її задоволенні необхідно відмовити з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за обставин викладених у вироку ґрунтується на досліджених судом першої інстанції доказах.

Є неспроможними доводи у касаційній скарзі захисника про виключення з обвинувачення ч.3 ст. 135 КК України. Зазначені доводи спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, поясненнями засудженого ОСОБА_2 з яких видно, що замість надання потерпілій допомоги, побоюючись, що його викриють, він втік з будинку через вікно; потерпілого ОСОБА_4 про те, що засуджений на його прохання не відкрив йому двері та також іншими доказами в їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що наявним доказам у справі судом дана оцінка відповідно до вимог ст. 67 КПК України. Судовий розгляд справи проведено з дотриманням закону і будь-яких сумнівів щодо законності та достовірності доказів, покладених в основу вироку, не встановлено.

Дії засудженого ОСОБА_2 за ч.1 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 121 та ч.3 ст. 135 КК України кваліфіковані відповідно до фактичних обставин, встановлених судом.

Непереконливими є доводи у касаційній скарзі захисника про суворість призначеного покарання.

Згідно зі ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

По справі встановлено, що при призначенні засудженому ОСОБА_2 покарання суд врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, особу засудженого, обставини, які пом’якшують покарання і призначив покарання, яке за своїм видом і розміром відповідає вимогам закону, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для його пом’якшення колегія суддів не вбачає.

Доводи у касаційній скарзі про неправильне застосування судом кримінального закону, зокрема ч.2 ст. 70 КК України, також є помилковими.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 70 КК України при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального Кодексу (2341-14) , яка передбачає більш суворе покарання. Разом з тим, якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині Кримінального Кодексу (2341-14) .

Частиною 2 статті 63 КК України встановлена максимальна межа такого виду покарання як позбавлення волі, яка дорівнює п’ятнадцяти рокам.

З вироку убачається, що призначене ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років не перевищує встановлену законом максимальну межу. У зв’язку з цим неможливо погодитися з доводами захисника про неправильне застосування судом закону при призначенні ОСОБА_2 покарання за сукупністю злочинів.

Апеляційним судом усі доводи апеляції захисника розглянуті та, з наведенням відповідних мотивів, визнані неспроможними. Апеляційний розгляд проведено відповідно до закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

З огляду на викладене, передбачені законом підстави для призначення справи до касаційного розгляду, відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

відмовити захиснику ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги.